Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: філія державного підприємства "Укрвійськбуд" ЖКВ 135 ДБК, служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: філія державного підприємства "Укрвійськбуд" ЖКВ 135 ДБК, служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення, посилаючись на те, що відповідач систематично порушує правила соціального співжиття, робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Апеляційним судом м. Києва 25 вересня 2012 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Судом установлено, що 30 грудня 1993 року ОСОБА_3 видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з 4 осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_6 та дві доньки - ОСОБА_4, ОСОБА_5).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 06 квітня 1995 року.

Відповідно до довідки "Домобудівельний комбінат" ДП МОУ № 292 від 14 вересня 2009 року в квартирі зареєстровані з 1994 року ОСОБА_7 (наймач), ОСОБА_6 (колишній чоловік), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_4 (донька), малолітні ОСОБА_8 з 2007 року (онучка), ОСОБА_9 з 2008 року (онук) (а.с. 6).

У березні 2008 року відповідач уклав шлюб із ОСОБА_10, яку рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2009 року виселено із квартири без надання іншого жилого приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач систематично порушує правила суспільного співжиття, створює неможливі умови для проживання інших осіб. Наведене за висновком суду першої інстанції підтверджується наступним.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 1998 року ОСОБА_6 визнано винним у спричиненні умисних, середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_3 (позивачу в справі), що не є небезпечним для життя, але є такими, що спричинили тривалий розлад здоров'я за ст. 102 КК України.

Вироком Дарницького районного суду від 20 січня 2003 року ОСОБА_6 визнано винним в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, завданому ОСОБА_11, небезпечному для життя в момент заподіяння, за ч. 1 ст. 121 КК України.

У матеріалах справи наявні чисельні зверненнями позивачів у справі до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, прокуратури Дарницького району, Дарницької районної державної адміністрації в м. Києві в особі органу опіки та піклування та служби у справах дітей із заявами про порушення кримінальної справи, з проханнями вжити заходи до відповідача, який порушує правила співжиття, захистити права та інтереси малолітніх дітей, розібратися в ситуації тощо.

Згідно з постановами Дарницького райвідділу міліції про відмову в порушенні кримінальних справ від 16 лютого 2008 року, від 17 травня 2009 року, від 25 жовтня 2009 року, від 07 листопада 2009 року, від 23 лютого 2010 року, від 19 січня 2010 року ОСОБА_6 періодично чиняться перешкоди позивачам як у доступі до квартири, так і вчиняється психологічне насильство відносно них.

Згідно з довідкою Київського міського центру роботи з жінками, які страждають від домашнього насильства від 08 квітня 2008 року № 10 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 змушені протягом кількох років періодично проживати у притулку для жінок Центру.

Згідно з довідкою Київського міського центру роботи з жінками від 18 квітня 2012 року № 77 ОСОБА_3 проживала у притулку для тимчасового проживання жінок, що зазнали насильства в сім'ї з 18 жовтня 2007 року до 25 січня 2008 року, з 03 липня 2009 року до 20 березня 2010 року, з 23 лютого 2012 року до сьогодні.

Установлено, що ОСОБА_12 у зазначену квартиру допускає ОСОБА_10, яка провокує конфлікти, хоча згідно з рішенням Дарницького районного суду Києва від 19 травня 2009 року в справі № 2-746/09 ОСОБА_10 виселено з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Ці обставини знаходять своє підтвердження, в тому числі й в листі Дарницького райуправління міліції від 19 жовтня 2011 року № 47/21857, в якому зазначено, що ОСОБА_3 внаслідок конфлікту з ОСОБА_10 та ОСОБА_6 у вказаній квартирі 11 жовтня 2011 року отримала легкі тілесні ушкодження, що підтверджується актом судово-медичного дослідження № 5812.

Факт проживання ОСОБА_10 у квартирі підтверджується, зокрема, постановою Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві про відмову у порушенні кримінальної справи від 18 жовтня 2011 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, до ОСОБА_6 неодноразово застосовувалися заходи запобігання та громадського впливу, що, зокрема, вбачається з офіційного попередження про недопустимість насильства в сім'ї від 28 грудня 2006 року, яке винесене відносно ОСОБА_6 та листом Дарницької РДА м. Києва від 16 листопада 2007 року № 16/ч-5954.

Згідно з висновком за результатами перевірки з повідомлення служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 17 вересня 2011 року з громадянином ОСОБА_6 проведено профілактично-роз'яснювальну роботу з приводу недопущення психологічного та фізичного насильства відносно малолітніх дітей у майбутньому.

Між тим, за висновком суду першої інстанції, застосування до ОСОБА_6 заходів запобігання та громадського впливу виявилося безрезультатним.

Апеляційний суд, переглядаючи 11 вересня 2013 року справу в апеляційному порядку, посилався на те, що між сторонами існує тривалий конфлікт з різних питань, в тому ж числі і з питання користування жилим приміщенням. Неможливість осіб потрапити до квартири у зв'язку із заміною замків у вхідних дверях за висновком апеляційного суду не може бути розцінено як систематичне порушення правил співжиття, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про виселення мешканця на підставі ст. 116 ЖК України.

Апеляційним судом установлено, що про існування конфлікту між колишніми членами однієї сім'ї свідчать і численні звернення ОСОБА_6 до правоохоронних органів, за наслідками проведених перевірок дільничним інспектором винесені постанови від 18 серпня 2008 року (а.с. 79), від 28 лютого 2008 року (а.с. 81), від 04 грудня 2010 року (а.с. 94), від 12 квітня 2011 року (а.с. 98), за змістом яких ОСОБА_6 звертався із заявами про неможливість потрапити до квартири, про погрози з боку ОСОБА_7 його життю і здоров'ю.

Також ОСОБА_5 зверталася до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про те, що її мати ОСОБА_7 та сестра ОСОБА_4 чинять протиправні дії відносно її родини, 22 грудня 2010 року зламали двері квартири № 29 та їх не відновили.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що немає достатніх підстав вважати порушення правил співжиття ОСОБА_6 систематичними.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.

Частина 1 ст. 116 ЖК України визначає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи 24 квітня 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року, яким відмовлено в позові, та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначав, що апеляційний суд не врахував вимоги ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України про те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що апеляційним судом зроблено не було.

На порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України апеляційний суд вказані вимоги закону не врахував та не звернув уваги на докази протиправної поведінки відповідача, не зазначив конкретних доказів того, що відповідач скаржився на протиправну поведінку позивачів; не врахував, що дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_10 проживає разом з ним, хоча рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2009 року її виселено зі спірної квартири.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції з огляду на недоведеність систематичного порушення ОСОБА_6 правил співжиття та існування між сторонами тривалого конфлікту з різних питань, в тому ж числі і з питання користування жилим приміщенням, на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки цього суду; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів було неправомірно відмовлено; не визначився з тим, яку ж норму матеріального права суд неправильно застосував.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.

Ухвала оскарженню не підлягає.