6-43506св13 Про визнання права користування житловим приміщенням шляхом реєстрації - 25.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва", про визнання права користування житловим приміщенням шляхом реєстрації, за касаційною скаргою Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили визнати за ними право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 шляхом реєстрації їх місця проживання в цій кімнаті. Свої вимоги обґрунтовували тим, що після смерті у ІНФОРМАЦІЯ_1 році ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 залишилися до цього часу проживати в указаній кімнаті, за проживання в якій сплачують відповідну плату, оплачують надані комунальні послуги та здійснюють витрати на утримання кімнати. У зв'язку з відсутністю реєстрації місця проживання в зазначеній кімнаті, а також відсутністю іншого житла для проживання, позивачі звернулися до суду з цим позовом. Позивач ОСОБА_4 додатково пояснив, що він у зв'язку з відсутністю реєстрації свого місця проживання зіткнувся з великими труднощами при отриманні атестату про закінчення середньої школи, в інших навчальних закладах, не може стати на військовий облік, не може влаштуватися на роботу, оскільки взагалі не має паспорта громадянина України, який йому не видають через відсутність реєстрації місця проживання. На неодноразові звернення позивачів щодо оформлення документів, необхідних для реєстрації, підприємства, на утриманні яких на той час перебував гуртожиток, допускали тяганину і питання їх реєстрації остаточно не вирішували. рішення суду про визнання за ними права на користування указаним приміщенням необхідне їм для реєстрації місця проживання.

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року, позов задоволено, визнано за позивачами, які проживають у АДРЕСА_1, право користування цим жилим приміщенням шляхом реєстрації місця проживання у зазначеній кімнаті.

У касаційній скарзі третя особа у цій справі - КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва" просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачі вселилися до спірного житла із дозволу його власників та ОСОБА_5, якому надано приміщення гуртожитку для проживання у зв'язку з перебуванням у трудових відносин із заводом, тому вони мають право на користування цим житлом відповідно до вимог ст. 65 ЖК Української РСР, яку суд застосував як аналогію закону для захисту прав позивачів. Крім того, суд виходив з того, що у позивачів відсутнє інше житло, а також те, що власник гуртожитку і підприємство, яке його утримує, не оспорюють право користування позивачів цим житлом, оскільки вимог про їх виселення не заявляють тривалий час, а навпаки, надають їм житлово-комунальні послуги та виставляються відповідні рахунки.

Проте із вказаними висновками судів погодитися в повній мірі не можна, виходячи з наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту цивільних прав визначені ст. 16 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_5, який проживав у гуртожитку по АДРЕСА_1 на законних підставах, та ОСОБА_3 у 1987 році було укладено шлюб.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з дозволу адміністрації заводу залізобетонних виробів тресту "Буддеталь", з яким ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах, почала проживати разом з чоловіком у цьому гуртожитку. У ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4

У 1995 році указаний гуртожиток було передано акціонерному товариству "ХК "Київміськбуд" на баланс житлового управління "Південне" ДП "Екос".

У ІНФОРМАЦІЯ_1 році ОСОБА_5 помер.

У вересні-листопаді 2012 року будинок гуртожитку по АДРЕСА_1 переданий до сфери управління Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, а для обслуговування та на баланс - до КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва".

Після смерті чоловіка ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_4 залишилася проживати та проживає у кімнаті АДРЕСА_1 сплачує в установленому законом порядку плату за проживання, комунальні послуги, проводить поточний ремонт кімнати, на підтвердження чого позивачі надали платіжні документи про оплату житлово-комунальних послуг, листи (повістки) на ім'я ОСОБА_4

Суд застосував аналогію закону для захисту прав позивачів - ст. 65 ЖК Української РСР, згідно з якою наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Оскільки, як встановлено судом, позивачі зі згоди власника гуртожитку вселились у займану ОСОБА_5 кімнату, тривалий час проживали в ній, несуть всі обов'язки по її утриманню, не мають іншого житла, суд обґрунтовано визнав за позивачами право користування вказаною кімнатою.

Проте, визнаючи за позивачами право на користування житловим приміщенням шляхом реєстрації їх місця проживання у кімнаті гуртожитку, суд на порушення ст. 16 ЦК України неправильно визначив спосіб захисту невизнаного права.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що справа не вимагає збирання або перевірки додаткових доказів, обставини справи встановлені судом правильно, але допущено помилку в застосуванні норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проте такого способу захисту як визнання права користування житловим приміщенням шляхом реєстрації у цьому приміщенні не передбачено законом, оскільки реєстрація є адміністративним актом, що фіксує наявність в особи законного права користування житловим приміщенням. Відповідно до статті 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація визначається як внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Крім того для реєстрації подаються такі документи: квитанція про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України), документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Виходячи зі змісту наведеної статті, документом, який підтверджує право на проживання в жилому приміщенні може бути, в тому числі, і рішення суду про визнання за особою такого права. Лише у разі відмови компетентного органу здійснити реєстрацію особи такі дії можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки судом встановлено, що позивачі зі згоди власника гуртожитку вселилися в займану ОСОБА_5 кімнату: позивач ОСОБА_3 з 1987 року, а позивач ОСОБА_4 - з народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживають у цій кімнаті, несуть всі обов'язки з її утримання, не мають іншого житла, тому за ними підлягає визнанню право користування вказаною кімнатою.

Доводи представника КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду у Святошинському районі м. Києва" про те, що ОСОБА_5 згідно з ордером надавалося ліжко-місце у гуртожитку, а не кімната, не спростовують правильності висновків суду, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 фактично займав відокремлену кімнату, в яку і вселились позивачі як члени його сім'ї, оскільки відповідно до п. 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (208-86-п) вселення членів сім'ї до громадян, які проживають у гуртожитку та займають ліжко-місце, неможливо.