6-37181св13 Про стягнення заборгованості по заробітній платі в гірській місцевості - 25.12.2013 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення заборгованості по заробітній платі в гірській місцевості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") про стягнення заборгованості по заробітній платі в гірській місцевості. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 14 січня 2005 року по 14 вересня 2012 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала у філії ПАТ "Промінвестбанк" в м. Рахові Закарпатської області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 11 серпня 1995 року "Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських" (647-95-п) м. Рахів Закарпатської області має статус гірського населеного пункту. 06 червня 2005 року вона отримала посвідчення серії НОМЕР_1, згідно з яким вона має статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського і користується пільгами відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів України" (56/95-ВР) . Посилаючись на те, що вона отримувала заробітну плату без урахування пільг, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 648 від 11 серпня 1995 року "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" (648-95-п) , просила стягнути з відповідача на її користь 43 794 грн 40 коп. недоплачених коштів з відрахуванням із зазначеної суми податкових і страхових платежів.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що з 14 січня 2005 року по 14 вересня 2012 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала у відділенні ПАТ "Промінвестбанк" в м. Рахові Закарпатської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 11 серпня 1995 року "Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських" (647-95-п) м. Рахів Закарпатської області має статус гірського населеного пункту.

06 червня 2005 року ОСОБА_3 отримала посвідчення серії НОМЕР_1, згідно з яким вона має статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського і користується пільгами відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів України" (56/95-ВР) .

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на пільги передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 648 від 11 серпня 1995 року "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" (648-95-п) , однак сума недоплачених коштів не підлягає стягненню з відповідача, оскільки тарифна ставка з оплати праці ОСОБА_3 за період з липня 2005 року по вересень 2012 року була вищою за гарантовані відповідними галузевими угодами мінімальні гарантії в оплаті праці.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Висновки судів зазначеним вимогам закону не відповідають.

Основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" (56/95-ВР) .

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені у ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів України".

Зокрема, ч. 1 ст. 6 Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" визначає, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 11 серпня 1995 року "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" (648-95-п) на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

У разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, які постійно в них працюють, також підлягають підвищенню у розмірі, передбаченому абзацом першим цього пункту.

Так, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України).

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати (ч. ч. 1, 2 ст. 95 Кодексу законів про працю України).

За змістом ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оплату праці" визначені джерела коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, та госпрозрахункових підприємств.

Госпрозрахункові підприємства, відповідно до ст. 15 Закону України "Про оплату праці", самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Забезпечення оплати праці працівників, що працюють на підприємствах, розташованих в гірських населених пунктах, вказані підприємства здійснюють за рахунок доходів від своєї діяльності.

Таким чином, оплата праці працівників госпрозрахункових підприємств (організацій), що розташовані на території населених пунктів, яким надано статус гірських, повинна визначатись з урахуванням зазначених норм матеріального права, а положення п. 1 Постанови № 648 слід розглядати як загальний підхід до обчислення підвищення тарифних ставок та посадових окладів працівників, які працюють на таких підприємствах, а не визначення кола осіб, які претендують на таку виплату.

При цьому слід враховувати, що відповідно до п. 1 Постанови № 648 (648-95-п) на 25 відсотків підвищуються тарифні ставки і посадові оклади працівників, які визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірив та не спростував доводи позивача відносно того, що за період роботи у ПАТ "Промінвестбанк" з моменту отримання нею свідоцтва про статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, вона мала право на пільги відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів України" (56/95-ВР) , однак у порушення чинного законодавства вказані пільги останній виплачені не були. Крім того, суди не перевірили колективний договір, не встановили чи зазначено в ньому схеми посадових окладів, умови надання та розміри надбавок, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України вказані порушення суду першої інстанції не усунув, доводи апеляційної скарги не спростував та залишив оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.