Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: державний нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С., комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Києво-Святошинської районної ради Київської області, про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року,

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого вона передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов'язувалась забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору. Оскільки відповідач не виконує покладені на неї за договором обов'язки, позивач просила даний договір розірвати.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року, який був укладений між нею та ОСОБА_1 З огляду на зазначене, просила суд скасувати право власності ОСОБА_1 на вищезазначену квартиру та визнати право власності на спірну квартиру за нею, усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 в користуванні цією квартирою та вселити її у квартиру.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру.

Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 щодо проживання та користування спірною квартирою. Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, дослідивши докази в справі й давши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку та правильно виходив з того, що ОСОБА_2 надає позивачу всі види матеріального забезпечення, які передбачені договором довічного утримання, а тому відсутні підстави для розірвання договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку та правильно виходив з того, що згідно зі ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 ЦК України - з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. З договору довічного утримання вбачається, що ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 спірну квартиру. Відповідно до п. 12 даного договору право власності на квартиру, що відчужується виникає у ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації цього договору.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року в незмінній при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.