Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Володимир-Волинська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2013 року,-

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування від 26 квітня 2012 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 26 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір дарування 40/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований у АДРЕСА_1 та складається з кімнати 1-4 площею 22,0 кв. м, кімнати 1-5 площею 32,5 кв. м, 1/3 частини хліва Б-1.

Посилаючись на те, що на момент укладення вищевказаного договору він не міг усвідомлювати значення своїх дій внаслідок психічного захворювання, а також на те, що договір вчинений під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, просив задовольнити позов.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 квітня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав, передбачених ст. ст. 230, ч.1 ст. 225 та ч.1 ст. 233 ЦК України, для визнання недійсним договору дарування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.