Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., -розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація колійні ремонтні технології" до ОСОБА_6 про захист ділової репутації та спростування недостовірної репутації, за касаційною скаргою ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2013 року,

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація колійні ремонтні технології" (далі - ТОВ "Корпорація колійні ремонтні технології") звернулося до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило ОСОБА_6 спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 року у прямому ефірі передачі "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка транслювалась на телевізійному каналі "ЗІК", наступного змісту: "…робота цієї корпорації несе ознаки злочину та загрозу державним інтересам. …підприємства ОСОБА_8 проводять активну діяльність, спрямовану на мінімізацію податкових зобов'язань виведення коштів з легального обороту в тіньовий сектор, і здійснюється цей процес … за допомогою конвертаційних центрів", "Зокрема … підконтрольними ОСОБА_8 є: "Укрмедтрейд", "Каскад", "Квадрат-Л", "Союз-Плюс-Сервіс", ПП "ІКЦ Облік", "Галис-тур". Крім того, у незаконних схемах корпорації фігурують і інші суб'єкти з ознаками фіктивності. … місце в цій схемі товариства з обмеженою відповідальністю "Передзвін", яке є транзитним підприємством, маскуючою ланкою між державними підприємствами і фіктивними суб'єктами господарювання.", "Служба безпеки України зібрала всю інформацію, по якій відразу можна було відкривати кримінальну справу, але на вимогу Генеральної прокуратури, значить, ця вся, всі документи, які були зібрані по відмиванню бюджетних коштів, всі документи були, значить, СБУ були передані в Генеральну прокуратуру. Відповідно ми зробили звернення одне депутатське на Генерального прокурора України. Отримали формальну відписку". Просило зобов'язати ОСОБА_6 спростувати поширену ним інформацію у спосіб, у який така була поширена або будь-який спосіб наближений (адекватний) до способу поширення. Вказувало, що поширена відповідачем інформація є негативною, не відповідає дійсності, є недостовірною, принижує ділову репутацію товариства.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію, інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 року у прямому ефірі передачі "ІНФОРМАЦІЯ_1", що транслювалась на телевізійному каналі "ЗІК" наступного змісту: "…робота цієї корпорації несе ознаки злочину та загрозу державним інтересам. …підприємства ОСОБА_8 проводять активну діяльність, спрямовану на мінімізацію податкових зобов'язань виведення коштів з легального обороту в тіньовий сектор, і здійснюється цей процес … за допомогою конвертаційних центрів", "Крім того, у незаконних схемах корпорації фігурують і інші суб'єкти з ознаками фіктивності.", "Служба безпеки України зібрала всю інформацію по якій зразу можна було відкривати кримінальну справу, але на вимогу Генеральної прокуратури, значить, ця вся, всі документи, які були зібрані по відмиванню бюджетних коштів, всі документи були, значить СБУ були передані в Генеральну прокуратуру".

Зобов'язано ОСОБА_6 спростувати поширену інформацію у спосіб, у який така була поширена, протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що поширена відповідачем інформація щодо позивача є недостовірною, порушує немайнові права останнього та відповідно до ст. 277 ЦК України підлягає спростуванню.

Однак з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суди вважали встановленим факт, що поширена ОСОБА_6 інформація відносно ТОВ "Корпорація Колійні ремонтні технології" ІНФОРМАЦІЯ_2 року у прямому ефірі телевізійної передачі "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка транслювалась на телевізійному каналі "ЗІК", є недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію позивача та підлягає спростуванню.

Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які їй можуть належати.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Разом з тим Конституцією України (254к/96-ВР) гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 2 статті 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також порушені інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством ( Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12) , "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12) ) правом на спростування поширених про неї відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність, у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не визначили характер поширеної відповідачем інформації та не з'ясували, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи відноситься поширена інформація до такої, що порочить ділову репутацію позивача, як юридичної особи, чи принижує його перед громадськістю з точки зору додержання ним загально визначених правил життєвої поведінки, моралі та тягне за собою зниження авторитету, як суб'єкта суспільних відносин, перед іншими суб'єктами господарювання, державними органами та громадянами з огляду на те, що спростована судом інформація висловлена телерадіожурналістом з посиланням на офіційне звернення народних депутатів у 2010 році, у тому числі ОСОБА_6 до Генерального прокурора України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України щодо розслідування діяльності ТОВ "Корпорація колійні ремонтні технології".

Відповідно до ст. ст. 59, 60 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіокомпанія зобов'язана дотримуватися законодавства України, поширювати об'єктивну інформацію. Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний перевіряти достовірність одержаної ним інформації, не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах відомостей,які порушують права і законні інтереси громадян, принижують їх честь і гідність.

Крім того, згідно роз'яснень, викладених у пп. 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (ст. ст. 32, 33 ЦПК України).

Таким чином, вирішуючи спір про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, суд повинен встановити суб'єктний склад сторін спору, з'ясувати, яка фізична або юридична особа поширила недостовірну інформацію, а також автора цієї інформації.

Проте, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд першої інстанції не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи та зобов'язавши відповідача спростувати поширену інформацію у спосіб, у який така була поширена, не вирішив клопотання відповідача про залучення до участі у справі телевізійного каналу "ЗІК" ТОВ "Телерадіокомпанія "Міст ТБ".

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.