Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Небелицької сільської ради, третя особа - Макарівське бюро технічної інвентаризації, про встановлення факту набуття права власності та визнання права власності на майно в спадок за заповітом; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Небелицької сільської ради, третя особа - реєстраційна служба Макарівського районного управління юстиції, про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, на рішення на рішення апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_11 За життя тітка написала заповіт, яким все своє майно заповідала позивачам. Після смерті тітки залишилося спадкове майно, як складається з житлового будинку по АДРЕСА_2 та земельної частки (паю) на 2, 32 в умовних кадастрових гектарах. Зазначали, що

вони як спадкоємці за заповітом звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами, проте у нотаріальній конторі їм відмовили, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а також ОСОБА_5 як чоловік покійної як непрацездатний має право на успадкування обов'язкової частки. З урахуванням викладеного позивачі просили суд визнати за ними право власності по 1/3 частині на спадкове майно.

У січні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що 12 липня 1989 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 За час їх спільного проживання у зареєстрованому шлюбі ними було набуто у власність будинок в АДРЕСА_2. Крім того, ОСОБА_11 набула права на земельну частку (пай) з земель колективної власності КСП "Темп" у розмірі 2,32 умовних кадастрових гектарах, який знаходиться на території Небелицької сільської ради. На момент смерті він постійно проживав з дружиною та вступив в управління та володіння спадковим майном. Вважає, що житловий будинок з моменту видачі свідоцтва про право власності та реєстрації його у Макарівському бюро технічної інвентаризації, тобто з 16 січня 1991 року є спільною сумісною власністю. Ураховуючи викладені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частину спадкового будинку і право власності на спадкове майно (обов'язкову частку), а саме 1/3 частину будинку та на 1/3 частину земельної частки (паю).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 травня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1\3 частину спадщини, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_11, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 48,5 кв.м, житловою площею 26,9 кв.м, 1937 року забудови (житловий будинок А; сарай Б; сарай В; погреб Г; огорожа №1), вартістю 25 347 грн; земельну ділянку площею 2,32 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована в межах Небелицької сільської ради Макарівського району Київської області. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1\3 частину спадщини, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_11, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 48,5 кв.м, житловою площею 26,9 кв.м, 1937 року забудови (житловий будинок А; сарай Б; сарай В; погреб Г; огорожа №1), вартістю 25 347 грн; земельну ділянку площею 2,32 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована в межах Небелицької сільської ради Макарівського району Київської області. Визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування (обов'язкову частку) на 1\3 частину спадщини, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті громадянки ОСОБА_11, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 48,5 кв.м, житловою площею 26,9 кв.м, 1937 року забудови (житловий будинок А; сарай Б; сарай В; погріб Г; огорожа №1), вартістю 25 347 грн; земельну ділянку площею 2,32 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована в межах Небелицької сільської ради Макарівського району Київської області. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цього позову відмовлено. У іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, виходив із того, що позивачі прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Вирішуючи спір в частині зустрічного позову місцевий суд виходив із того, що спірний будинок був особистою власністю спадкодавця, а тому вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності за ним на Ѕ частину спірного будинку є безпідставні. Разом із тим, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на обов'язкову часку у спадковому майні, оскільки був чоловіком спадкодавця, на момент смерті останньої був непрацездатним за віком.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині вирішення первісного позову, виходив із того, що позивачами у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних доказів, що вони вступили у спадкове майно.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Небелиця Макарівського району померла ОСОБА_11, після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: домоволодіння по АДРЕСА_2 та земельну частку (пай).

За заповітом посвідченим 24 грудня 1987 року секретарем виконкому Небелицької сільської ради на все майно ОСОБА_11 заповідала ОСОБА_3, ОСОБА_4

ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_11 з 12 липня 1989 року та на момент смерті дружини був непрацездатним за віком.

16 грудня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було подано заяву до Макарівської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а також ОСОБА_5 як чоловік покійної як непрацездатний має право на успадкування обов'язкової частки.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1950 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року (n0001303-66) , яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56 (z0031-96) .

Згідно з п. 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (n0001303-66) (була чинною до 13 грудня 1995 року), не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності. Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна, а не його належність спадкодавцю.

Згідно з виписки з по господарської книги, виданої Небелицькою сільською радою, вбачається, що власником будинку по АДРЕСА_2 була померла ОСОБА_11

З урахуванням викладеного висновок місцевого суду про те, що спадкове майно належало спадкодавцю на законних підставах є правильними.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР чинної на час відкриття та оформлення спадщини після смерті спадкодавця, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наполягали на тому, що як спадкоємці за заповітом фактично прийняли спадщину, оскільки вступив в управління та володіння спадковим майном у шестимісячний строк після смерті спадкодавця.

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з підстав відсутності доказів того, що позивачі вступили в управління та володіння спадковим майном, не звернув уваги на наявність у матеріалах спадкової справи довідки Небелицької сільської ради, яка підтверджує факт прийняття спадщини позивачами, яку суд першої інстанції оцінив у відповідності ст. 212 ЦПК України.

Доводів на спростування висновків суду апеляційний суд в порушення ст. 316 ЦПК України у своєму рішення не навів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину після померлої ОСОБА_11 за заповітом шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 у відповідності до положень ст. 535 ЦК УРСР має право на обов'язкову частку у спадковому майні, оскільки перебував у шлюбі із ОСОБА_11 з 12 липня 1989 року, був зареєстрований і проживав постійно з нею на момент смерті та був непрацездатним за віком прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння та управління спадковим майном.

Таким чином рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 339 ЦПК України встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2013 року скасувати та залишити в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 травня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.