Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини 2260 Внутрішніх військ МВС України, третя особа Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до військової частини 2260 Внутрішніх військ МВС України (далі - ВВ МВС України), третя особа Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про скасування повторного рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 ВВ МВС України від 30 травня 2013 року в частині визнання недійсним рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 від 24 квітня 2013 року про надання компенсації на придбання житла; зобов'язання командира військової частини 2260 ВВ МВС України затвердити рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 від 24 квітня 2013 року, посилаючись на те, що обов'язок забезпечувати військовослужбовців житлом покладається на державу, з метою забезпечення ефективного здійснення права на житло, та те, що правовідносини, що виникають у процесі реалізації права військовослужбовців та членів їх сімей на житло, ґрунтуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Таким чином, посилання житлово-побутової комісії військової частини 2260 ВВ МВС України на будь-яку відсутність коштів, передбачених у Держбюджеті України на поточний рік в межах коштів на виконання Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу посадових осіб митної служби та членів їх сімей, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 року № 2166 (2166-99-п) є необґрунтованим, і таким, що виходить за межі повноважень житлово-побутової комісії та компетенції посадових осіб, що затверджують вказані рішення.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року, провадження у справі закрито з підстав передбачених ст. 205 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу до суду першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, указував на те, що питання поставлене позивачем у цій справі стосується проходження ним публічної військової служби, оскільки врегульоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , а тому має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України однією з підстав закриття провадження у справі є подання заяви, яка не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У ст. ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Даний позов пред'явлений до військової частини 2260 ВВ МВС України про скасування повторного рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 ВВ МВС України від 30 травня 2013 року в частині визнання недійсним рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 від 24 квітня 2013 року про надання компенсації на придбання житла; зобов'язання командира військової частини 2260 ВВ МВС України затвердити рішення житлово-побутової комісії військової частини 2260 від 24 квітня 2013 року.

Отже, даний спір виник з приводу отримання компенсації на придбання житла, тобто спірні правовідносини є цивільно-правовими, а тому його відповідно до ст. 15 ЦПК України належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин, що мають процесуальне значення, та помилково прийшов до висновку, що вирішуваний спір є публічно-правовим.

Апеляційний суд на наведене та порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, уваги не звернув, в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги.

За таких обставин ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін залишатися не можуть й підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.