Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про зобов'язання нарахувати та сплатити відшкодування за затримку виплати всіх сум, що належать працівникові від підприємства у день звільнення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 13 листопада 2007 року вона працювала на посаді техніка оперативно-профілактичного управління Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". 26 червня 2012 року її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників. При звільненні відповідач не провів з нею остаточного розрахунку. Враховуючи вказане, позивачка просила зобов'язати ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" нарахувати та сплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 26 червня 2012 року по 11 квітня 2013 року у розмірі 43 060 грн 23 коп.

Заочним рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 23 липня 2013 року, позов ОСОБА_3 було задоволено. Стягнуто з ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" НАК "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 43 060 грн. 23 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2013 року, рішення суду першої інстанції було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову було відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що з вини ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" НАК "Нафтогаз України" позивачці в день її звільнення не було виплачено належні їй кошти у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка звернулася до суду з пропуском строку позовної давності.

Судами встановлено, що 13 листопада 2007 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу до ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба" "Лікво" нафтогазової промисловості" НАК "Нафтогаз України" на посаду техніка оперативно-профілактичного управління (а.с. 5)

16 червня 2012 року її було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників (а.с. 7).

Галузевою угодою між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки та колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом ДП "Лікво" на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку із скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, залежно від стажу роботи на підприємстві.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2012 року було зобов'язано ДП "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" нарахувати та сплатити ОСОБА_3 вказану допомогу в розмірі 4 086 грн. 51 коп.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року (v004p710-12) зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З постанови державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ від 01 березня 2013 року вбачається, що грошові кошти в сумі 4 086, 51 грн. за рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2012 року були перераховані ОСОБА_3 згідно платіжного доручення № 435-01, 01 березня 2013 року (а.с. 137).

Таким чином, апеляційний суд, вирішуючи справу, дійшов вірного висновку про те, що днем фактичного розрахунку з ОСОБА_3 є саме 01 березня 2013 року, а ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про зобов'язання нарахувати та сплатити відшкодування за затримку виплати всіх сум, що належать працівникові, 12 червня 2013 року, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом вірно застосовані.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.