Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Мостової Г. І.,

Мартинюка В. І., Остапчука Д. О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2013 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив визнати останню такою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1.

Посилався на те, що відповідач з весни 2011 року не проживає у вказаному будинку без поважних причин, а будь-якої домовленості про збереження за нею житлової площі у вказаному будинку не було.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2013 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим будинком з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просить скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів у суді обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог, а позивачка не проживала у спірному житловому будинку з 2011 року внаслідок того, що їй чинились перешкоди для проживання колишнім чоловіком.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, апеляційний суд виходив із того, що відповідачка з квітня 2011 року не проживає в спірному будинку без поважних причин.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 03 червня 2006 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із сином позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5

19 листопада 2009 року відповідачка як член сім'ї позивача, а саме, як дружина його сина, за його згодою була зареєстрована в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 66).

Відповідно до договору дарування від 20 серпня 2010 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 75/100, а ОСОБА_6 - 25/100 частини спірного будинковолодіння.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 червня 2012 року у справі № 2/2010/620/2012, залишеним без змін у цій частині рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2012 року, договір дарування домоволодіння з господарськими та побутовими спорудами і будівлями та земельної ділянки площею 0,1290 га, розташованих по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 було визнано недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 вселилась у спірний жилий будинок після реєстрації шлюбу із сином позивача зі згоди останнього та після розірвання шлюбу залишилась проживати в ньому, як колишній член сім'ї власника будинку.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_3 посилався на те, що відповідачка з весни 2011 року не проживає в спірному будинку, а тому є такою, що втратила право на користування цим жилим приміщенням.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалась на те, що з 2011 року не може користуватись спірним будинком, оскільки після розірвання шлюбу із сином позивача останній чинить їй перешкоди у його користуванні.

Про даний факт свідчить звернення відповідачки до правоохоронних органів (а. с. 63, 64) та звернення до суду з позовом про відновлення свого права на проживання, шляхом вселення у спірний жилий будинок.

У той же час, задовольняючи позов та визнаючи ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірним житловим будинком, з тих підстав, що остання не проживала у цьому будинку з 2011 року без поважних причин, апеляційний суд зазначеним обставинам належної оцінки не надав та не звернув уваги на те, що відповідачка до 23 липня 2012 року була власником 75/100 частини спірного будинку на підставі договору дарування та зареєстрована в ньому до цього часу.

За таких обставин та враховуючи неприязливий характер відносин, які склались між позивачем та відповідачем після розірвання шлюбу останньої з сином позивача у 2011 році, апеляційний суд належної оцінки доказам, якими відповідач обґрунтовувала свої заперечення проти позову - не надав та не перевіривши, чи не була відсутність позивачки у спірному будинку наслідком неправомірних дій позивача та його сина, дійшов помилкового висновку про підставність позову.

У свою чергу, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін, суд першої інстанції, відповідно до приписів ст. ст. 212- 214 ЦПК України дійшов правильного висновку про безпідставність позову.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2013 року скасувати та залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.