Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,розглянувши у відкритому у судовому засіданні справу за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему в м. Севастополі до Севастопольської міської ради, ОСОБА_6, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в м. Севастополі, ОК "Дачно-будівельний кооператив "Науковий-7", про визнання розпоряджень недійсними та скасування державних актів, за касаційною скаргою заступника прокурора м. Севастополя на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 01 липня 2013 року,

У вересні прокурор Гагарінського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Севастопольської міської ради від 14 квітня 2010 року №10228 в частині надання у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,0790га ОСОБА_6, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0790га, розташовану по АДРЕСА_1 серії ЯИ №095976, виданий на ім'я ОСОБА_6

Вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення суперечить вимогам водного та земельного законодавства, оскільки Генеральним планом м. Севастополя, затвердженим рішенням Севастопольської міської ради № 4114 від 13 грудня 2005 року, встановлено розмір прибережної смуги вздовж Чорного моря із спеціальним режимом, яка становить 50 метрів від урізу води.

ОСОБА_6 було передано у власність земельну ділянку площею 0,0790га, яка фактично знаходиться у прибережній захисній смузі та відноситься до земель водного фонду.

Позивач зазначав, що відповідно до ст. ст. 60, 61 ЗК України та ст. ст. 88, 89 ЗК України земельні ділянки, що належать до складу земель водного фонду не можуть передаватися у приватну власність.

Відтак позивач вважає, що оскаржуване рішення та державний акт на право власності на земельну ділянку видані із порушенням вимог закону.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 01 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями прокурор звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на території м. Севастополь межа прибережної захисної смуги Чорного моря відповідно до ст. 87 ЗК України не встановлена, а тому обмеження щодо використання щодо використання земель в межах прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря застосуванню не підлягають.

Крім того, судами встановлено, що висновок, викладений в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства та на який, як на підставу своїх вимог посилався прокурор, відповідно до постанови окружного адміністративного суд м. Севастополя від 29 серпня 2012 року визнано таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вимог щодо визнання незаконним оскаржуваного рішення міської ради та як наслідок визнання незаконним державного акту про право власності на земельну ділянку.

Проте, такі висновки судів є помилковими та такими, що здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В обгрунтування позову прокурор посилався на те, що містобудівною документацією, відповідно до ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій", чинного на час прийняття рішення Севастопольською міською радою є генеральний план населеного пункту. Генеральним планом м. Севастополя, затвердженим рішенням Севастопольської міської ради № 4113 від 13 грудня 2005 року, встановлено розмір прибережної смуги уздовж Чорного моря зі спеціальним режимом, який в умовах реконструкції на забудованих територіях становить 50 метрів від урізу води.

Зазначеним доводам ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, належної оцінки не надано.

За таких обставин, коли судові рішення не відповідають вимогам, встановленим ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України, вони підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополя задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 01 липня 2013 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.