Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотий урожай" про визнання наказів та звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє від імені ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2013 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 листопада 2011 року він працював у ТОВ "Торговий дім "Золотий урожай" на посаді вантажника. 18 червня 2012 року відповідачем видано наказ № 345-12 про скорочення штату працівників, змін до штатного розпису та виведення із штатного розпису посади вантажника. 19 червня 2012 року його було офіційно попереджено про звільнення, яке згідно з наказом № 345-12 від 18 червня 2012 року мало відбутися з 22 серпня 2012 року. 20 червня 2012 року відповідач видав наказ № 350-12-к "Про звільнення з роботи", яким звільнив позивача із займаної посади, з посиланням лише на його особисту заяву про звільнення у зв'язку зі скороченням штату. При оформленні трудової книжки зроблено запис про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає наказ № 345-12 від 18 червня 2012 року "Про скорочення штатів" незаконним, оскільки з нього не вбачається визначеного законом порядку проведення змін в організації виробництва та праці, а також підтвердження такої обставини, як ухвалення рішення про зміни в організації виробництва та праці відповідним компетентним та повноважним органом ТОВ "ТД "Золотий урожай". Зазначає також, що подана ним заява про звільнення з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штатів не передбачена діючим законодавством, оскільки сама по собі процедура скорочення штату є розірванням трудових відносин з ініціативи роботодавця, а не працівника. Будь-яка інша робота йому запропонована не була, відомості до Центру зайнятості про його працевлаштування направлені не були, що є порушенням передбачених законом гарантій при звільненні з підстав скорочення штату працівників. Просив визнати незаконним наказ № 345-12 від 12 червня 2012 року про скорочення штату, визнати факт порушення вимог ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, визнати незаконним наказ № 350-12 від 20 червня 2012 року про його звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 149,32 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Наказ виконуючого обов'язки директора ТОВ "ТД "Золотий урожай" № 345-12 від 18 червня 2012 року "Про скорочення штату працівників" визнано незаконним.

Наказ виконуючого обов'язки директора ТОВ "ТД "Золотий урожай" № 350-12-К від 20 червня 2012 року "Про звільнення з роботи" в частині звільнення ОСОБА_6 визнано незаконним.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді вантажника складу готової продукції ТОВ "ТД "Золотий урожай".

Стягнуто з ТОВ "ТД "Золотий урожай" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5 149,32 грн, моральну шкоду в розмірі 100 грн, а всього 6 149,32 грн.

Вирішено питання судового збору.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2013 року заочне рішення районного суду змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ТОВ "ТД "Золотий урожай" на користь ОСОБА_6 заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 20 137 грн без урахування сплати прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, який діє від імені ОСОБА_6, просить змінити рішення апеляційного суду в частині розміру втраченого заробітку, належного позивачу у зв'язку з його незаконним звільненням та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 30 568,16 грн втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в порядку ст. 335 ЦПК України колегією суддів не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 звільнено з роботи з порушенням вимог чинного трудового законодавства, тому відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з його середньомісячного заробітку.

Проте, повністю з висновками суду в частині визначення розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу погодитись не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . З урахуванням цих норм і зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають врахуванню, і які не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Із змісту рішення апеляційного суду вбачається, що вирішуючи питання про стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу, апеляційний суд не навів відповідних розрахунків розміру стягнення, належного позивачу, вищенаведені вимоги при визначенні середнього заробітку належним чином не врахував, в повному обсязі не перевірив доводів позивача щодо помилки в довідці відповідача про розмір заробітної плати за певний відпрацьований час.

З огляду на неповне з'ясування апеляційним судом обставин справи, ухвалене рішення підлягає частковому скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд з підстав, встановлених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє від імені ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 13 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.