Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, законного представника малолітнього ОСОБА_6, про усунення від спадкування та виключення відомостей з актового запису про народження дитини за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2013 року,

У січні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення від спадкування малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та виключення відомостей з актового запису про народження дитини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 Після його смерті відкрилася спадщина на 1\6 частину житлового будинку АДРЕСА_1, а вони, як дружина та син є спадкоємцями першої черги.

При звернення до нотаріальної контори їм стало відомо, що з заявою про прийняття спадщини звернулася відповідачка в інтересах малолітнього ОСОБА_6

Вважали, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, не має права на спадкування після смерті ОСОБА_7, оскільки останній за станом здоров'я не міг бути батьком дитини, а батьківство визнав в стані, коли не усвідомлював правових наслідків цього, оскільки страждав психічними розладами.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2013 року, позов задоволено.

Визнано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що не має право на спадкування після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Виключено відомості про ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, як батька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з актового запису про народження дитини, який вчинено 21травня 2009 року Третім приморським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що за станом свого здоров'я ОСОБА_7 не міг бути батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та в період з серпня 2008 року по червень 2009 року не міг критично оцінювати ситуацію та приймати адекватні рішення, що вкрай негативно відобразилося на правильності сприймання фактів, які мали значення при визнанні себе батьком дитини 21травня 2009 року.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Згідно ч.2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер (а. с. 9 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_7, а ОСОБА_4 - їх сином (а.с.11-12 т.1), тобто позивачі є спадкоємцями першої черги за законом.

За положенням ч. 1 ст. 123 цього Кодексу не має права оспорювати батьківство особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за життя останнього, зверталися до клініки репродуктивної медицини про надання медичних послуг з використанням методів допоміжних репродуктивних технологій (а. с. 35-41 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_5 народилася дитина - син ОСОБА_6 (а. с. 58 т.1).

21 травня 2009 року ОСОБА_7 звернувся з заявою, в якій визнав себе батьком дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 було внесено запис про батька - ОСОБА_7 (а. с. 57, 60 т.1).

Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Зокрема ч. 3 вказаної статті встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

З аналізу вказаної статті вбачається, що оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред'явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього, з поважних причин, інформації про запис батьком дитини.

Виходячи із загального правила про недопустимість оспорювання батьківства після смерті особи за інших обставин батьківство не може бути оспорено.

При розгляді справи законних підстав для оспорення батьківства судом установлено не було.

Наявний в матеріалах справи висновок експерта, що за станом здоров'я ОСОБА_7 не міг бути батьком дитини, не є підставою для оспорення батьківства, в порядку передбаченому ст. 137 СК України.

Чинним законодавством встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Обґрунтовуючи позов, позивачі зазначали, що визнання батьківства є волевиявленням особи, а заява про визнання батьком дитини, подана 21 травня 2009 року ОСОБА_7 в стані, коли останній не усвідомлював неможливість свого батьківства та страждав психічними розладами.

Задовольняючи позов, суд виходив із висновку комісійної судово-медичної експертизи №488 від 28 лютого 2013 року, згідно якого з серпня 2008 року по червень 2009 року ОСОБА_7 не міг критично оцінювати ситуацію та приймати адекватні рішення, що вкрай негативно сказалось і на правильності сприйняття фактів, що мають значення для визнання себе батьком дитини (а.с.7-26 т.2).

Проте зазначений доказ не містить категоричних висновків, що ОСОБА_7, як на момент звернення до клініки репродуктивної медицини, так і на момент визнання себе батьком дитини перебував у стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Наявність рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 8 липня 2011 року про визнання недієздатним ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, не може бути підставою для задоволення позову виходячи з наступного ( а.с.23 т.1).

Визнаючи ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатним, суд виходив із акту комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 23 червня 2011 року, згідно якої останній на час обстеження страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді деменції у зв'язку зі змішаними захворюваннями (ВІЛ-інфекція, наслідки гострого порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу 11 травня 2011 року з лівостороннім гемипарезом та інші), у зв'язку з чим не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.24-26 т.1).

Таким чином, висновок експертів стосується іншого періоду життя ОСОБА_7

У порушення вимог статей 212, 214 ЦПК України, суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув; у повній мірі не визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що за життя ОСОБА_7 з позовом про оспорення батьківства не звертався, добровільно визнав себе батьком дитини.

Оскільки при вирішенні спору судом порушені норми процесуального права та не застосовані норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, тому в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.