Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення суми недоплачених процентів за вкладом, збитків та пені за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 5 вересня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 жовтня 2011 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") було укладено договір банківського вкладу в розмірі 40 тис. доларів США на строк до 28 квітня 2012 року з процентною ставкою 7,5 % річних, зі щомісячною сплатою процентів. 10 березня 2012 року він звернувся до відділення банку за виплатою процентів у розмірі 271 долар США, однак отримав відмову, яка була мотивована відсутністю валюти. Після закінчення строку даного договору він був пролонгований на строк 6 місяців. Звернувшись до відповідача 11 травня 2012 року для отримання вкладу та процентів за вкладом, він грошові кошти (сума вкладу та проценти) отримав лише 6 липня 2012 року.

Позивач вважав, що банком були порушені його права і відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) він має право на їх захист та отримання неустойки, тому просив суд стягнути з відповідача 3 % пені за прострочення сплати щомісячних процентів за депозитним вкладом у розмірі 271 долар США, що є еквівалентом 4 532 грн 64 коп., суму недоплачених банком процентів за пролонгованим вкладом у розмірі 234 долари США 17 центів, що є еквівалентом 1 892 грн 09 коп. та пеню за прострочення повернення вкладу та процентів у розмірі 564 480 грн 52 коп., а також збитки, що спричинені неперерахуванням належних йому коштів на картковий рахунок у розмірі 858 грн 55 коп. та неустойку за час прострочки даного платежу в розмірі 1 906 грн 24 коп.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 22 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 5 вересня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що належних доказів про звернення його до банку із заявами про отримання грошових коштів за договором суду не надано, порушень умов укладених договорів не встановлено.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що банком не було допущено порушення умов договору банківського вкладу та прав ОСОБА_3

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 жовтня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" уклало з ОСОБА_3 договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв грошові кошти останнього у розмірі 40 тис. доларів США на строк до 28 квітня 2012 року зі сплатою 7,5 % річних, зі щомісячною сплатою процентів.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

У ч. 5 ст. 1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За умовами п. 1 укладеного між сторонами договору банківського вкладу, строк дії вкладу складав 6 місяців від дати внесення вкладу на відповідний рахунок, тобто до 28 квітня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 11 травня 2012 року звернувся до банку із заявою про повернення банківського вкладу в розмірі 40 тис. доларів США, чим засвідчив свій намір припинити дію договору.

Отже, банк був зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами, натомість, 8 червня 2012 року направив ОСОБА_3 листа з пропозицією з'явитися до відділення банку для отримання грошових коштів за договором, у зв'язку з чим йому необхідно було зателефонувати та уточнити дату отримання коштів, а листом від 3 липня 2012 року повідомив про дату видачі вкладу - 6 липня 2012 року.

Таким чином, грошові кошти за договором банківського вкладу були повернуті позивачу лише 6 липня 2012 року, у зв'язку з чим банк порушив свої грошові зобов'язання. При цьому направлення будь-яких листів не є виконанням умов договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року № 6-39цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 5 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.