Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Луганській області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Свердловську Луганської області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційними скаргами управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області та виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 25 червня 2013 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області (далі - Управління Фонду України у Луганській області), виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду України), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Свердловську Луганської області (далі - відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську), посилаючись на те, що наказом директора виконавчої дирекції Фонду України від 2 березня 2012 року № 01-20-к його було призначено на посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську. Відповідно до наказу директора виконавчої дирекції Фонду України від 5 грудня 2012 року № 01-216-к позивача було звільнено із займаної посади з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України (за одноразове грубе порушення трудових обов'язків), а саме порушення вимог статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві".

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки порушень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві" (1105-14) він не допускав, під час виконання службових обов'язків дотримувався положень вищезазначеного закону.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора виконавчої дирекції Фонду України від 5 грудня 2012 року № 01-216-к про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську за одноразове грубе порушення трудових обов'язків з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України, визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Управління Фонду України у Луганській області від 6 грудня 2012 року № 320-к про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську за одноразове грубе порушення трудових обов'язків з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України, зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду України поновити ОСОБА_5 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську з 6 грудня 2012 року, стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення про поновлення на роботі в сумі 25 011 грн 14 коп., стягнути солідарно з виконавчої дирекції Фонду України та Управління Фонду України у Луганській області 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 25 червня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 6 грудня 2012 року по 25 червня 2013 року в сумі 26 204 грн 85 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську та стягненні заробітної плати в межах середнього платежу заробітної плати за один місяць в розмірі 4 076 грн 31 коп.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 25 червня 2013 року змінено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

В інших частинах рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора виконавчої дирекції Фонду України від 5 грудня 2012 року № 01-216-к про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську за одноразове грубе порушення трудових обов'язків з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління Фонду України у Луганській області від 6 грудня 2012 року № 320-к про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську за одноразове грубе порушення трудових обов'язків з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську з 6 грудня 2012 року.

Стягнуто з Управління Фонду України у Луганській області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 грудня 2012 року по 28 серпня 2013 року в розмірі 37 177 грн 81 коп.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційних скаргах Управління Фонду України у Луганській області та виконавча дирекція Фонду України просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні відповідача виконавчою дирекцією Фонду України було порушено вимоги статті 148 КЗпП України, тобто пропущено місячний строк для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а тому суд першої інстанції вважав звільнення відповідача незаконним.

Скасовуючи та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що при звільненні позивача та накладенні на нього дисциплінарного стягнення виконавчою дирекцією Фонду України не було порушено положень статті 148 КЗпП України, позивач підлягає поновленню на роботі з тих підстав, що ним не було допущено одноразового грубого порушення трудових обов'язків, визнаючи звільнення позивача незаконним апеляційний суд поклав обов'язок по відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Управління Фонду України у Луганській області, оскільки саме зазначеним відділення було видано наказ про виплату відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську всіх належних при звільненні грошових коштів.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального закону, зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин у справі.

Відповідно до статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Згідно із пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , роз'яснено, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Поновлюючи на роботі ОСОБА_5 апеляційним судом вірно встановлено, що у виконавчій дирекції Фонду України не було підстав для звільнення позивача з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки порушення вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) носило тривалий характер у відділені Фонду, був також допущений іншими працівниками відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську, ще до призначення позивача на посаду начальника відділення Фонду, та стався внаслідок неналежної організаційної роботи відділення Фонду.

Зазначені висновки апеляційного суду є обґрунтованими та підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: роз'ясненнями начальника управління Фонду України у Луганській області, заступника директора виконавчої дирекції Фонду України, актом службового розслідування від 4 жовтня 2012 року № 13, поясненнями ОСОБА_5 (а.с. 24, 26, 30-34, 54, 55, 104-106, 107, 109, 111, 112, 113, 114).

Проте з висновками апеляційного суду в частинах визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу який підлягає стягненню на користь позивача, визначення установи яка має відшкодувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди не можна погодитьсь з наступних підстав.

Так, розділом 2 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон) визначено органи управління страхування від нещасного випадку.

Відповідно до статті 15 Закону страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації (легалізації) статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 16 Закону визначено, що управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Згідно із статтею 18 Закону виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює матеріально-технічне забезпечення роботи наглядової ради та правління Фонду. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до пунктів 9, 10 постанови Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 № 19 (v0019583-01) "Про затвердження Типового положення про відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення" відділення утримується за рахунок коштів Фонду. Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників відділення, кошторис доходів і видатків в межах виділених на це коштів, штатний розпис відділення затверджуються начальником управління. Відділення є юридичною особою, має самостійний кошторис, рахунок в установі банку, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Покладаючи обов'язок на відшкодування ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Управління Фонду України у Луганській області, апеляційний суд на порушення вимог статей 10, 11, 212- 215, 316 ЦПК України вищезазначені положення норм матеріального закону не врахував та дійшов передчасного висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу має відшкодувати саме Управління Фонду України у Луганській області, не звернув уваги, що відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську є юридичною особою, має самостійний кошторис, рахунок в установі банку, самостійно визначає граничну чисельність, фонд оплати праці працівників відділення, кошторис доходів і видатків в межах виділених на це коштів.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що Постановою Кабінетів Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 зазначеної Постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Постанови передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, із довідки від 21 серпня 2013 року № 2570/06 відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Свердловську про розмір заробітної плати ОСОБА_5 за останні два місяці роботи перед звільненням вбачається, що заробітна плата позивача за жовтень, листопад 2012 року складає 8 736 грн 34 коп. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_5 складає 4 368 грн 17 коп (а.с. 240).

Визначаючи період вимушеного прогулу ОСОБА_5 з 6 грудня 2012 року по 28 серпня 2013 року апеляційним судом не було встановлено з якого часу позивача було поновлено на роботі на підставі рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 25 червня 2013 року. Наводячи розрахунки розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону не звернув на зазначене уваги та невірно визначив період вимушеного прогулу позивача.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що Фондом було виплачено позивачу заробітну плату в межах середнього платежу заробітної плати за один місяць в розмірі 4 076 грн 31 коп (а.с. 249-250).

Також не може залишатися в силі рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Так, абзацами 1, 5 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) передбачено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України).

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак рішення апеляційного суду не відповідає вимогам, встановленим до змісту судового рішення, залишаючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині без змін апеляційним судом не наведено жодних обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в частині солідарного стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди.

Враховуючи зазначене, рішення апеляційного суду в частинах визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу який підлягає стягненню на користь позивача, визначення установи яка має відшкодувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з передачею справи в цих частинах на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області та виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року в частинах визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу який підлягає стягненню на користь позивача, визначення установи яка має відшкодувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цих частинах передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті зазначене судове рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.