Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що у результаті проведеної внутрішньої перевірки встановлено, що за період з квітня 2011 року по березень 2012 року касири-операціоністи Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_9 та ОСОБА_7 таємно вилучили з каси грошові кошти на суму 566 150 грн. та передали їх підприємцю ОСОБА_10, а також за вказівкою вказаної особи здійснили переказ грошових коштів та поповнення карткових рахунків без внесення готівки до каси банку.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у своїх письмових поясненнях підтвердили факт розкрадання ними грошових коштів. Крім того, таке розкрадання стало можливим у зв'язку з відсутністю контролю за роботою касирів-операціоністів з боку керівника Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_8, оскільки він на порушення вимог чинного законодавства не проводив звіряння фактичної наявності грошових коштів операційної каси з даними бухгалтерського обліку в кінці робочого дня, не брав участь у відкритті і закритті грошового сейфу-сховища.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_7 відшкодували банку 56 300 грн.

15 січня 2009 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" (далі - ТОВ "УФА "Верус") укладено договір поруки № 470, відповідно до якого останнє поручилося за виконання боржниками зобов'язання з відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 10 тис. грн.

ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно: з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 499 850 грн. на відшкодування матеріальної шкоди; з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ "УФА "Верус" 10 тис. грн. за договором поруки.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 499 850 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ "УФА "ВЕРУС" солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 тис. грн. за договором поруки від 15 січня 2009 року № 470. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався ст. ст. 130, 134 КЗпП України, оскільки між позивачем та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, між позивачем та ОСОБА_8 - договір про повну матеріальну відповідальність. Солідарно шкода у розмірі 10 тис. грн. з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ "УФА "ВЕРУС" суди вважали має бути стягнута на підставі договору поруки, укладеного між банком та ТОВ "УФА "Верус".

Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанції повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Відповідно до наказу про прийняття на роботу від 17 травня 2005 року № 78-к ОСОБА_8 перебував у трудових відносинах з ПАТ КБ "ПриватБанк" та наказом від 07 грудня 2011 року він був звільнений з посади начальника відділення у м. Березівка за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 7475). 03 лютого 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8 укладено договір про повну матеріальну відповідальність № RAS-13-2807 (а.с. 7173, т. 1). Разом з тим, суди не врахували, що ОСОБА_8 був переведений на посаду керівника відділення у м. Березівка з 09 лютого 2011 року, тоді як договір про повну матеріальну відповідальність укладено 03 лютого 2011 року, і не перевірено, чи стосувався вказаний договір попередньої посади ОСОБА_8, чи вказаний договір був укладений з ним, як з начальником відділення у м. Березівка.

Встановлено, що 28 квітня 2012 року ревізійною комісією ПАТ КБ "ПриватБанк" була проведена ревізія цінностей, які знаходяться у касі відділення м. Березівка у касира ОСОБА_7 та обліковуються на балансових рахунках, за результатами якої складено акт № 17124764 про нестачу грошових коштів у касі відділення м. Березівка Південного ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 566 150 грн. (а.с. 57, т. 1).

Індивідуальна матеріальна відповідальність ОСОБА_9 підтверджена договором з ПАТ КБ "ПриватБанк" від 23 липня 2008 року (а.с 22, т. 1).

Суди першої та апеляційної інстанції, вказували, що розкрадання грошових коштів стало можливим у зв'язку з відсутністю контролю за роботою касирів-операціоністів з боку керівника Березівського відділення Південного ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_8, оскільки останній на порушення вимог чинного законодавства не звіряв фактичну наявність грошових коштів операційної каси з даними бухгалтерського обліку в кінці робочого дня, не брав участь у відкритті і закритті грошового сейфу-сховища, що дозволило тривалий час здійснювати одноособове відкриття і закриття зазначеного сейфу відповідачами.

Разом з тим, відповідно до постанови Національного Банку України від 14 серпня 2003 року № 337 "Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України" (z0768-03) ПАТ КБ "ПриватБанк" наказом № PR2007-95 від 24 січня 2007 року "Про затвердження нової редакції облікової політики за касовими операціями" як додаток № 1 затверджено Облікову політику касових операцій, у якій передбачено порядок здійснення внутрішнього контроля за касовими операціями в територіально відокремлених безбалансових відділеннях. Відповідно до розділу 25 Облікової політики здійснення контрольних функцій по внутрішньому бухгалтерському контролю в територіально-відокремлених безбалансових відділеннях покладається на бухгалтера відділення. Якщо в штатному розкладі відділення така посада відсутня, контрольні функції повинні виконуватися безпосередньо керівником відділення або іншим обліково-операційним співробітником територіально-відокремленого безбалансового відділення, на якого покладені функції контролю.

Суди не встановили, чи була у відділенні банку посада бухгалтера та чи передбачала посадова інструкція ОСОБА_8 як начальника відділення обов'язок щоденного контролю за касовими операціями і якими доказами повинні були підтверджуватися виконання вказаних функцій.

Із пояснень ОСОБА_8 вбачається, що при його звільненні складався акт приймання-передавання матеріальних цінностей. Разом з тим, вказані докази у матеріалах справи відсутні.

Доказів про наявність нестачі на час звільнення ОСОБА_8 позивачем не надано.

На час проведення ревізії ОСОБА_8 не перебував у трудових відносинах з ПАТ КБ "ПриватБанк", не здійснював керівництво відділення, у зв'язку з чим, суди повинні були зробити висновок, чи продовжувався обов'язок ОСОБА_8 нести повну матеріальну відповідальність за результати діяльності відділення після його звільнення.

На вказані обставини ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Доказів, що вказана нестача виникла за час роботи ОСОБА_8 і у зазначеному позивачем розмірі, матеріали справи не містять.

При цьому суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не врахував клопотання ОСОБА_8 про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Посилаючись на укладені між банком та ОСОБА_8 договори про повну матеріальну відповідальність, суди не з'ясували коло посадових обов'язків ОСОБА_8 та не встановили у результаті невиконання яких обов'язків були спричинені збитки позивачу.

Крім того, судами не враховано, що солідарна відповідальність встановлюється договором або законом.

Доказів, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладали договори про солідарну матеріальну відповідальність чи така відповідальність передбачена трудовим законодавством, позивачем не надано.

Суди не встановили фактичних обставин справи, порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарження не підлягає.