Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства "Нафком-Агро" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Нафком-Агро" на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельних ділянок, розташованих на території Ічнянської міської ради Чернігівської області. 4 серпня 2008 року між ним та державним підприємством "Нафком-Агро" (далі - ДП "Нафком-Агро") були укладені договори оренди земельних ділянок, які зареєстровані в Ічнянському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру. Просив визнати договори оренди земельних ділянок недійсними, оскільки в них відсутня така істотна умова, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок площею 4,93 га та 0,48 га, укладені між ДП "Нафком-Агро" та ОСОБА_3 4 серпня 2008 року і зареєстрованими в Ічнянському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 10 січня 2009 року за № 040983400012 та 10 листопада 2009 року № 040983400011.

У касаційній скарзі ДП "Нафком-Агро" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що в оспорюваних договорах відсутні умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок, що є підставою для визнання договорів.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 згідно державних актів на право власності на земельну ділянку є власником земельних ділянок площею 4,93 га та 0,48 га відповідно, які розташовані на території Ічнянської міської ради Ічнянського району Чернігівської області (а.с. 9, 13).

4 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ДП "Нафком-Агро" було укладено два договори оренди земельної ділянки, згідно умов яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування зазначені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на п'ять років (а.с. 6-7, 10-11). Указані договори зареєстровані в Ічнянському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що вчинено відповідні записи 10 листопада 2009 року а 10 січня 2009 року.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення сторін спірних договорів оренди земельних ділянок від 4 серпня 2008 року визначено їх змістом на час підписання правочинів.

У ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції на час підписання сторонами договорів оренди землі (4 серпня 2008 року) не було передбачено необхідності зазначення в них умов передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Зміни до ст. 15 Закону України "Про оренду землі", якими було передбачено необхідність зазначення в договорі оренди землі такої умови, внесено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року № 509-VI (509-17) , який набрав чинності 14 жовтня 2008 року, тобто після підписання сторонами договору оренди землі і погодження ними його умов.

Суди, визнаючи недійсними договори оренди земельних ділянок, зазначеного не врахували, дійшли передчасного висновку, що сторонами не визначено усіх їх істотних умов.

Наведені порушення норм процесуального права ( ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Нафком-Агро" задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.