6-29438св13 Про визнання інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні недійсними, визнання частково недійсним розпорядження, припинення та визнання незаконною інвестиційної діяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування акта, визнання рішення незаконним - 20.11.2013 Прийняття

У липні 2001 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, у жовтні 2001 року ОСББ "Ярославів Вал 19", у вересні 2002 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва (далі - КПЖГ Шевченківського району м. Києва), Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - Шевченківська РДА у м. Києві), управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (далі - УДАБК м. Києва), ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Київська міська державна адміністрація (далі КМДА), про визнання інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні недійсними, розпорядження частково недійсним, припинення та визнання незаконною інвестиційної діяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування акта, визнання рішення незаконним.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що вони є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1.

Восени 1998 року їм стало відомо про розпорядження КМДА від 29 квітня 1998 року № 964 (ra0964017-98) "Про залучення інвесторів до переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи в м. Києві", відповідно до п. 5 якого ОСОБА_10 надано право виступити інвестором із переобладнання горища на мансардний поверх в їхньому будинку. 29 травня 1998 року комунальне підприємство житлового господарства Радянського району м. Києва (далі - КПЖГ Радянського району м. Києва) за дорученням Радянської районної державної адміністрації м. Києва (далі - Радянська РДА) уклало з інвестором ОСОБА_10 інвестиційний контракт № 4/1, предметом якого є переобладнання горища будинку на мансарду за кошти інвестора. 07 червня 2001 року УДАБК м. Києва на підставі розпорядження КМДА № 964 (ra0964017-98) видало КПЖГ Радянського району м. Києва дозвіл № 862-Рд/р на виконання будівельних робіт з переобладнання горища в будинку АДРЕСА_1 на мансардний поверх відповідно до затвердженого проекту. Посилаючись на те, що інвестиційний контракт укладений та дозвіл на виконання будівельних робіт виданий без погодження з мешканцями будинку, які після приватизації квартир є співвласниками допоміжних приміщень будинку, позивачі просили визнати недійсним інвестиційний контракт від 29 травня 1998 року № 4/1 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 07 червня 2001 року № 862-Рд/р. У подальшому позивачі свої вимоги доповнили й просили визнати недійсним також п. 2 розпорядження Радянської РДА від 19 липня 2000 року № 712 про надання ОСОБА_10 дозволу на виконання робіт згідно з проектом. У процесі розгляду справи позивачі доповнили позов вимогами про зобов'язання ОСОБА_10, ОСОБА_11 знести надбудовані приміщення на горищі будинку АДРЕСА_1 та привести горище до первинного стану, зобов'язання КПЖГ Шевченківського району м. Києва скасувати акт від 06 грудня 2002 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, визнання незаконним рішення Шевченківської РДА у м. Києві про надання згоди на відчуження горища від 29 грудня 2002 року № 521, посилаючись на те, що переобладнання горища проведено з порушенням вимог закону.

Ухвалами Радянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2001 року та Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2002 року справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження.

У листопаді 2002 року Шевченківська РДА у м. Києві звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСББ "Ярославів Вал 19", посилаючись на те, що в будинку АДРЕСА_1 їй належить 3 квартири, будинок потребував реконструкції. ОСОБА_10 і ОСОБА_11 здійснювали інвестиційну діяльність і ремонтні роботи з дотриманням вимог закону та на підставі відповідних дозволів. Інвестор здійснив реконструкцію та ремонт будинку, що поліпшило загальну якість будинку й умови проживання його мешканців. Оскільки відмова відповідачів надати дозвіл на проведення ремонтних робіт із переобладнання горища згідно з інвестиційним контрактом порушує охоронювані законом права інших власників будинку, Шевченківська РДА у м. Києві просила визнати неправомірною таку відмову та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у здійсненні права власності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСББ "Ярославів Вал 19", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов задоволено: визнано неправомірною відмову ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСББ "Ярославів Вал 19" у проведенні реконструкції будинку АДРЕСА_1 відповідно до інвестиційного контракту від 29 травня 1998 року № 4/1 та зобов'язано ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСББ "Ярославів Вал 19" не чинити перешкод ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у виконанні ремонтних робіт та реконструкції будинку за цим контрактом.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року залишено без змін.

У 2003 році ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою про те, що під час вирішення справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій Україною порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція), а саме п. 1 ст. 6, яким установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції від 20 березня 1952 року, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Протокол), якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі № 4909/04 за скаргою ОСОБА_4 та інших проти України встановлено, що заявники ОСОБА_4 та інші були незаконно позбавлені свого майна. Указане рішення набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року.

Рішення відносно справедливої сатисфакції відповідно до ст. 41 Конвенції не ухвалювалось, оскільки заявники не надали вчасно в межах відведеного для цього часу претензію щодо сатисфакції.

Відповідно до ст. ст. 2, 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Постановою Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2003 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2003 року та ухвалу Верховного Суду України від 13 серпня 2003 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 06 липня 2012 року, задовольнивши клопотання позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, подане представником ОСОБА_7, залишив без розгляду позовні вимоги до Комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Київська міська державна адміністрація, про визнання недійсними інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні, розпорядження частково недійсним, припинення та визнання незаконною інвестиційної діяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування акта, визнання рішення незаконним (т. 2, а. с. 272-273).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСББ "Ярославів Вал 19", ОСОБА_4 до Комунального підприємства житлового господарства Шевченківського району м. Києва, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Київська міська державна адміністрація, про визнання інвестиційного контракту, дозволу на виконання будівельних робіт у горищному приміщенні недійсними, розпорядження частково недійсним, припинення та визнання незаконною інвестиційної діяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування акта, визнання рішення незаконним - залишено без розгляду (т. 2, а. с. 274-275).

Крім того, позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 неодноразово уточнювали вимоги позову, та, подавши 11 вересня 2012 року чергову заяву про уточнення позовних вимог, остаточно просили стягнути з Київської міської державної адміністрації: на користь ОСОБА_4 193 250 грн. 65 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 116 922 грн. 28 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_6 122 420 грн. 32 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 190 290 грн. 79 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди (т. 3, а. с. 6-7).

На обґрунтування уточнених вимог позивачі зазначили, що: рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі № 4909/04 за скаргою ОСОБА_4 та ін. проти України (надалі - Рішення) встановлено, що заявники ОСОБА_4 та ін. були незаконно позбавлені свого майна; рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном у значенні першого речення зазначеної статті (п. 41 Рішення); майном, яке вибуло з володіння позивачів всупереч їх волі, є горище будинку АДРЕСА_1; частка кожного з позивачів у праві власності на це майно розраховується у відповідному співвідношенні, пропорційно площі належної йому квартири до загальної площі всіх квартир будинку; особою, яка вчинила дії, направлені на порушення прав власності позивачів та позбавлення їх об'єкта права власності, позивачі вважають Київську міську державну адміністрацію, яка прийняла незаконне розпорядження № 964 від 29 квітня 1998 року про залучення інвестора до переобладнання горища; оскільки протягом часу розгляду справи інвесторами фактично було завершено будівельні роботи, як наслідок - створено нові об'єкти права власності замість горища, яке незаконно вибуло з володіння позивачів, то єдиним можливим способом захисту порушеного права позивачі вважають відшкодування на їх користь матеріальної шкоди відповідно до ст. 386 ЦК України.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року зустрічний позов Шевченківської РДА у м. Києві до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСББ "Ярославів Вал 19" про визнання відмови надати дозвіл на виконання ремонту і реконструкції будинку неправомірною та зобов'язання не чинити перешкод - залишено без розгляду (т. 3, а. с. 13).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Київської міської державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_3 61 929 грн. 10 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 726 грн. 60 коп. судового збору, а всього - 67 655 грн. 70 коп.

Стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_4 110 580 грн. 10 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 213 грн. 10 коп. судового збору, а всього - 116 793 грн. 20 коп.

Стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_5 116 922 грн. 28 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 276 грн. 52 коп. судового збору, а всього - 123 198 грн. 80 коп.

Стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_6 40 806 грн. 80 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 515 грн. 36 коп. судового збору, а всього - 46 322 грн. 16 коп.

У задоволенні іншої частини заявлених вимог позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2013 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Київської міської державної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі позивачі в особі свого представника просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" позивачі, як власники квартир, набули право власності і на відповідну частину нежитлових (допоміжних) приміщень будинку АДРЕСА_1 у м. Києві, зокрема, горища цього будинку, а Київська міська державна адміністрація, прийнявши розпорядження № 964 від 29 квітня 1998 року (ra0964017-98) про залучення інвестора до переобладнання горища цього будинку, вчинила дії, направлені на порушення прав власності та позбавлення права власності позивачів на об'єкт нерухомого майна, оскільки саме це розпорядження стало підставою для укладення в подальшому інвестиційного контракту № 4/1, отримання інвестором усього обсягу дозвільної документації на будівництво.

До такого висновку суд дійшов з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року, зазначивши, що у цьому рішенні дана оцінка зазначеному розпорядженню відповідача як такому, що становить втручання у право заявників володіти своїм майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про те, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року дана оцінка розпорядженню відповідача як такому, що становить втручання у право заявників володіти своїм майном, є таким що не відповідає обставинам справи, оскільки інвестиційний контракт, за яким горище було визначено об'єктом здійснення інвестицій, був укладений 29 травня 1998 року Радянською районною у м. Києві державною адміністрацією з гр. ОСОБА_10 (згодом стороною цього контракту, другим інвестором, стала гр. ОСОБА_11), а рішенням від 26 грудня 2002 року № 521 Шевченківська районна у м. Києві рада надала цим інвесторам право власності на реконструйовані та новостворені приміщення і саме це рішення районної ради становило втручання в право ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на володіння своєю власністю, що встановлено Європейським судом з прав людини. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Київська міська державна адміністрація є належним відповідачем у справі.

Проте, з такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитися не можна, виходячи з наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У відповідності до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі на підставі відповідних правовстановлюючих документів є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_4 - 57/100 частин квартири № 38; ОСОБА_5 - квартири № 10; ОСОБА_6 - 1/3 частини квартири № 30; ОСОБА_3 - 1/3 частин квартири № 48, розташованих у цьому будинку.

29 квітня 1998 року Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження № 964, яким надала право фізичній особі - гр. ОСОБА_10 стати інвестором з переобладнання горища в будинку АДРЕСА_1 для розміщення житла за умови отримання згоди мешканців будинку, ремонту сходових прорізів та вхідних дверей (т. 1, а. с. 22).

29 травня 1998 року Радянська районна у м. Києві державна адміністрація на підставі указаного розпорядження Київської міської державної адміністрації уклала з гр. ОСОБА_10 інвестиційний контракт, за яким горище було визначено об'єктом здійснення інвестицій громадянкою ОСОБА_10 (п. 4.1. Інвестиційного контракту). Згодом стороною цього контракту (другим інвестором) стала гр. ОСОБА_11

26 грудня 2002 року Шевченківська районна у м. Києві рада рішенням № 521 надала інвесторам право власності на реконструйовані та новостворені приміщення.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" № 2482-ХІІ, у редакції станом на 28 вересня 2000 року, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (v014p710-11) роз'яснено, що положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У рішенні від 10 лютого 2011 року у справі № 4909/04 за скаргою ОСОБА_4 та ін. проти України Європейський суд з прав людини встановив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, (п. 41 Рішення). Районна адміністрація не виконала вимог закону, уклавши інвестиційний контракт без згоди заявників чи судової санкції. Укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. (п. п. 42, 44 Рішення). Після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Рішення про передачу мансардного поверху інвесторам було ухвалено районною радою одноособово на підставі закону, який уповноважує її розпоряджатись комунальним майном. Заявників було позбавлено їх майна незаконно (п. п. 46, 47, 53 Рішення).

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, виходячи з підстав та предмета позову, при вирішенні даного спору суду належало встановити: чи мало місце порушення законних прав та інтересів позивачів, якими конкретно діями та якої особи вчинено таке порушення, чи носять вказані дії неправомірний характер, чи є причинно-наслідковий зв'язок між такими діями та спричиненою шкодою та чи наявна вина заподіювача шкоди.

Встановивши у відповідності до вимог ст. 214 ЦПК України, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, встановивши які правовідносини сторін випливають із обставин справи, суд визначає закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, при цьому суд зобов'язаний дати оцінку тій правовій нормі матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача.

Проте, суд першої інстанції при постановленні рішення не встановив всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, виходячи з підстав та предмета позову, а також часу вчинення дій, якими на думку сторони позивача, спричинена шкода, обмежившись посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року.

Апеляційний суд, в свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, залишив поза увагою вказані порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом першої інстанції.

Крім того, спростовуючи доводи сторони позивача про те, що саме розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 квітня 1998 року № 964 (ra0964017-98) про залучення інвестора до переобладнання горища їм спричинена шкода, не встановивши конкретних обставин, суд апеляційної інстанції послався на рішення Європейського суду з прав людини, витлумачивши його зміст по-іншому, ніж суд першої інстанції, не мотивувавши свої висновки належним чином, чим порушив вимоги ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень.