21-3834а15 Про визнання протиправними дії ДПІ щодо коригування показників податкової звітності в автоматизованій інформаційній системі "Податковий блок" "Підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства "Мастила та фільтра Полтави" (далі - Підприємство) до ДПІ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У вересні 2014 року Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило:

- визнати протиправними дії ДПІ щодо коригування показників податкової звітності в автоматизованій інформаційній системі "Податковий блок" "Підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (далі - АІС "Податковий блок") на підставі акта від 4 серпня 2014 року № 713/16-01/22-02/36600912 про неможливість проведення зустрічної звірки Підприємства з питань підтвердження господарських відносин із постачальниками товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Альянс-Профі" - за травень 2013 року, ТОВ "Горизонт-Трейдінг", ТОВ РБФ "Рем" і ТОВ "Інторгкій" - за лютий 2014 року та з покупцями за травень 2013 року, лютий 2014 року (далі - контрагенти) (далі - Акт);

- зобов'язати ДПІ відновити в АІС "Податковий блок" показники податкової звітності Підприємства за травень 2013 року та лютий 2014 року.

На обґрунтування позову послалося на те, що ДПІ безпідставно внесла зміни в АІС "Податковий блок", а саме зменшила податковий кредит та податкове зобов'язання по господарських операціях з контрагентами лише на підставі Акта.

Суди встановили, що 4 серпня 2014 року ДПІ склала Акт, з висновків якого вбачаються порушення, а саме: неможливо підтвердити сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість відповідно до поданої декларації за травень 2013 року, лютий 2014 року; неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин з контрагентами за травень 2013 року, лютий 2014 року; документально не підтверджено господарські відносини з контрагентами за травень 2013 року, лютий 2014 року.

Підставою таких висновків стало припущення ДПІ щодо укладення нікчемних правочинів між Підприємством та контрагентами, які не спричинили реального настання юридичних наслідків.

У зв'язку з цим відповідач здійснив в АІС "Податковий блок" коригування податкового кредиту та податкового зобов'язання Підприємства. При цьому за результатами зазначеної звірки ДПІ податкові повідомлення-рішення не приймала.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ), погодившись із висновками судів попередніх інстанцій.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) , ДПІ зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року (справа № К/800/17592/14) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 74 Податкового кодексу України. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС (2747-15) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суди встановили, що зміни в АІС "Податковий блок" були внесені на підставі Акта про неможливість проведення зустрічної звірки Підприємства з питань підтвердження господарських відносин з контрагентами.

Водночас у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року в якій надано для порівняння, суди встановили, що податковий орган провів позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентами. За підсумками перевірки складено акт про порушення податкового законодавства та внесено відповідні відомості до автоматизованої системи "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області".

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Полтавській області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.