Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності та зобов'язання повернення договору,

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, у якому просила поновити строк позовної давності, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2001 року між нею та ОСОБА_6, припинити право власності відповідачки на спірну квартиру та витребувати у неї договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2001 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вказаний договір було укладено під впливом помилки та на невигідних для неї умовах, оскільки позивачка мала намір укласти договір довічного утримання.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_7 строк позовної давності для звернення з позовними вимогами. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2001 року, відповідно до якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 8938.

Припинено право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2001 року. Повернуто сторони у попереднє становище шляхом стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 8087 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року рішення апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2013 року скасовано, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року залишено в силі.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року, подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 56, 58, 76 425, 426 ЦК Української РСР (1540-06) , ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

ухвалу Верховного Суду України від 29 серпня 2006 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним;

ухвалу Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним;

ухвалу Верховного Суду України від 16 вересня 2009 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про визнання недійсним договору дарування;

ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 05 червня 2013 року керувався тим, що згідно з положеннями ст. 56 ЦК Української РСР під час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_7 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того, позивачка, після укладення договору продовжувала постійно проживати у спірній квартирі та оплачувати комунальні послуги. Про порушення свого права позивачка дізналася у 2010 році, що надало підстави для висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності. Відмовляючи у позові з підстав пропуску строку позовної давності апеляційний суд, не встановивши жодних порушень норм процесуального права судом першої інстанції, вдався до переоцінки доказів.

Погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у позові, суд касаційної інстанції в ухвалі від 29 серпня 2006 року та ухвалі від 28 квітня 2010 року керувався тим, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення нею договору купівлі-продажу спірного будинку внаслідок помилки.

В ухвалі від 16 вересня 2009 року Верховний Суд України вказував, що відмовляючи в задоволенні позову, суди правильно керувалися тим, що згідно з вимогами ст. 76 ЦК Української РСР та ст. 257 ЦК України позивачка звернулася до суду з пропущенням позовної давності, оскільки про факт укладення нею саме договору дарування, а не договору довічного утримання вона знала ще в 2001 році, коли з метою укладення договору дарування частини житлового будинку особисто зверталася в бюро технічної інвентаризації із заявою про надання довідки-характеристики на відчуження нерухомого майна, відповідно до вимог чинного законодавства нотаріус роз'яснював позивачці природу вчиненого нею правочину та його наслідки.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 28 березня 2012 року керувався тим, що невиконання або неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків.

Згідно із п. 6 Постанови під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегія суддів не вбачає неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки обставини справ не є подібними, доводи заявника стосуються переоцінки доказів.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року слід відмовити.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, припинення права власності та зобов'язання повернення договору, за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.