Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Євграфової Є.П.,Коротуна В.М., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М.,розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів,

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що 06 червня 2012 року він та ОСОБА_6 дійшли згоди строком до 06 жовтня 2012 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. У рахунок майбутніх платежів, відповідачка отримала від позивача в якості авансу 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 965 грн.

Станом на день подачі позову сторони договір купівлі-продажу житлового будинку не уклали, відповідачка відмовляється повернути сплачений їй позивачем аванс, тому просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь грошові кошти у розмірі 39 965 грн. та 3 % річних у розмірі 147 грн. 82 коп.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2013 року рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2012 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 аванс у розмірі 39 965 грн., 3 % річних у розмірі 147 грн. 82 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2013 року у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів відмовлено.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2013 року, подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме, ст. 195 ЦК Української РСР.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

ухвалу Верховного Суду України від 21 червня 2006 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення подвійної суми завдатку;

ухвалу Верховного Суду України від 19 липня 2006 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди;

рішення Верховного Суду України від 13 жовтня 2005 року, ухвалене за результатами розгляду справи за позовом про стягнення подвійної суми завдатку;

ухвалу Верховного Суду України від 26 лютого 2004 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 30 вересня 2011 року (v0011740-11) "Про судову практику застосування статей 353- 360 Цивільного процесуального кодексу України" (далі - Постанова) постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі й застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК (1618-15) , і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК.

Ухвалами Верховного Суду України від 21 червня 2006 року та від 26 лютого 2004 року судові рішення скасовано, справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із п. 6 Постанови під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Погоджуючись з висновком апеляційного суду про часткове задоволення позову, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 лютого 2013 року, керувався тим, що згідно з вимогами ст. 570 ЦК України внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами. У зв'язку з тим, що між сторонами не було укладено ні попереднього, ні основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, отримана відповідачкою сума є авансом і підлягає поверненню.

Аналогічна позиція викладена і у рішенні Верховного Суду України від 13 жовтня 2005 року про часткове задоволення позову.

В ухвалі Верховного Суду України від 19 липня 2006 року, суд керувався тим, що вирішуючи позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, винну в заподіянні такої шкоди, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити її тощо) або повністю відшкодувати збитки. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Тобто предметом розгляду було спричинення шкоди із позадоговірних відносин.

Колегія суддів не вбачає неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки обставини справ не є подібними.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2013 року слід відмовити.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.