Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О.,

Суддів:

Ізмайлової Т. Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області до ОСОБА_5, треті особи: Прокуратура Хортицького району м. Запоріжжя, Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права державної власності на об’єкт незавершеного будівництва, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2011 року,-

У грудні 2010 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Прокуратура Хортицького району м. Запоріжжя, ПАТ "Банк Кіпру", про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права державної власності на об’єкт незавершеного будівництва.

Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 11 червня 2001 року між регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій області та ТОВ "УІП "ДБС Груп" був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого був об’єкт незавершеного будівництва: 16-поверховий монолітний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2007 року укладеного з ПП "Омела 2006" власником об’єкту незавершеного будівництва – 16-поверхового монолітного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 стала ОСОБА_5

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26 листопада 2009 року договір купівлі-продажу від 11 червня 2001 року, укладеним між позивачем та ТОВ "УІП "ДБС Груп" було розірвано та постановлено рішення про повернення об’єкту до державної власності. Проте, укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу призвело до порушення права державної власності та позбавлення власника майна визначених законом правомочночстей щодо здійснення права власності, тому на підставі ст. 388 ЦК України позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог. Визнано за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області право державної власності на об’єкт незавершеного будівництва: 16-поверховий монолітний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Витребувано майно, а саме: об’єкт незавершеного будівництва 16-поверховий монолітний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Банк Кіпру" просить зазначене рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, дане рішення не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права державної власності на об’єкт незавершеного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звертаючись до суду за захистом свого порушеного права безпідставно послався на ст. 388 ЦК України, оскільки із договору купівлі-продажу від 11 червня 2001 року, який був укладений між позивачем та ТОВ "УІП "ДПС Груп" вбачається, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його волею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірне майно вибуло з володіння РВ ВДМУ поза волею власника в результаті зловмисних дій третіх осіб, а тому згідно положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, які визначають, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, вимоги позивача вважав обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін та без належної оцінки наданих ними доказів.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 червня 2001 року між РВ ФДМУ по Запорізькій області та ТОВ "УІП "ДБС Груп" був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого був об’єкт незавершеного будівництва: 16-поверховий монолітний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови Хортицької районної державної адміністрації Запорізької міської ради від 02 липня 2007 року вказаному об’єкту було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення постійно діючого третейського суду при Українській товарній біржі "Українська товарна біржа" від 12 жовтня 2007 року та ухвали того ж суду від 16 жовтня 2007 року власником об’єкту незавершеного будівництва стало ПП "Омела 2006".

25 жовтня 2007 року між ПП "Омела 2006" та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 657, відповідно до якого власником об’єкту незавершеного будівництва: 16-поверхового житлового монолітного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 Право власності зареєстроване ОП ЗМБТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 19610396, про що зроблено запис № 43161 в книзі 308.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2009 року було розірвано договір купівлі-продажу від 11 червня 2001 року, укладений між позивачем та ТОВ "УІП "ДБС Груп" та постановлено рішення про повернення об’єкту до державної власності.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що держава в особі РВ ФДМ України по Запорізькій області за своєю волею шляхом укладення договору купівлі-продажу від 11 червня 2001 року передала у власність іншій стороні – ТОВ "УІП "ДБС Груп" спірне майно, що в свою чергу виключає можливість застосування щодо такого майна ст. 388 ЦК України.

Проте, апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги витребував спірне майно від ОСОБА_5 саме як від недобросовісного набувача та не вірно застосував ст. 388 ЦК України, оскільки зазначена норма до даних правовідносин не застосовується.

Крім того, судом апеляційної інстанції було невірно застосовано ст. 392 ЦК України саме з мотивів невиконання рішення Господарського суду Запорізької області від 26 листопада 2009 року, оскільки зазначена стаття не підлягала застосуванню у даному спорі, так як у позивача було відсутнє суб’єктивне право власника на спірне майно, яке позивач передав ТОВ "УІП "ДБС Груп" на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2001 року.

Апеляційний суд при винесенні рішення, безпідставно посилався на ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації суб’єктів незавершеного будівництва" та п. 5.2.6 вищезазначеного договору, а саме, щодо встановленої заборони відчуження спірного майна до завершення будівництва та введення об’єкта в експлуатацію, оскільки порушення зазначеної заборони зі сторони ТОВ "УІП "ДБС Груп" є питанням належного виконання або невиконання умов договору купівлі-продажу та відповідальності згідно такого договору, проте не впливає на факт наявності волі позивача на передачу спірного майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що ОСОБА_5 є недобросовісним набувачем, так як їй було відомо про існування третьої особи, яка претендує на спірне майно, посилаючись при цьому на протокол допиту ОСОБА_5 від 08 травня 2008 року, оскільки вона набула право власності на спірне майно ще у 2007 році, згідно договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2007 року.

Таким чином, апеляційним судом було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 жовтня 2011 року скасувати, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.