Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, третя особа: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності, за касаційною скаргою Дніпропетровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на домоволодіння АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно з рішенням Красногвардійського виконкому м. Дніпропетровська від 13 листопада 1962 року № 1351 за ОСОБА_6 визнано право власності на зазначене вище домоволодіння. 12 жовтня 1973 року ОСОБА_3 на власні кошти придбано домоволодіння за договором купівлі-продажу без нотаріального оформлення за 3000 рублів у ОСОБА_5 З 1973 року по теперішній час позивач проживає у спірному домоволодінні, у зв'язку з чим просила визнати за нею право власності.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано за позивачем право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку літ. "А-1" загальною площею приміщень 47 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, допоміжною 30,7 кв. м, а саме: коридор - 9,4 кв. м, кладова - 3,8 кв. м, кухня 9,4 кв. м, житлова кімната 12,9 кв. м, сарай - 11,5 кв. м.

Припинено за ОСОБА_6 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку літ. "А-1" загальною площею приміщень 47 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, допоміжною 30,7 кв. м, а саме: коридор - 9,4 кв. м, кладова - 3,8 кв. м, кухня 9,4 кв. м, житлова кімната 12,9 кв. м, сарай - 11,5 кв. м.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності підстав для задоволення вимог позивача та їх доведеності.

Проте до таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із змісту позовної заяви вбачається, що звернувшись до місцевого суду з позовом про визнання права власності на домоволодіння, позивач просила визнати за нею право добросовісного набувача за укладеною усно домовленістю у 1973 році. Пізніше уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Розглядаючи заявлений спір, місцевий суд вийшов за межі позовних вимог та межі підстав звернення до суду, які визначив позивач у своїй заяві, не досліджував обставини, які стосуються предмета судового спору, і не визначився із характером правовідносин між сторонами.

Перевіряючи законність рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на порушення місцевим судом вимог ст. 10, 11 ЦПК України і сам припустився цієї ж помилки, не звернувши уваги на вимоги, визначені в позові.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу за відсутності відповідача у справі, не прийнявши до уваги його клопотання про перенесення слухання справи на інший день у зв'язку з відрядженням.

Частиною 1 ст. 305 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) не містить вичерпного переліку поважних причин неявки до суду, а вказана вище норма процесуального права зобов'язує суд оцінювати неявку до суду у кожному конкретному випадку окремо, залежно від підстав поважності наведених причин із тим, щоб забезпечити учасника процесу конституційною гарантією змагальності у процесі та доведення суду переконливості своїх доводів (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

За таких обставин судами попередніх інстанцій було порушено право відповідача на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 (475/97-ВР) року.

Оскільки порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені місцевим судом, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене вище, рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, які передбачені ст. 338 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.