Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів: Журавель В.І., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України у Київській області до ОСОБА_3 про стягнення збитків, завданих державі злочином, за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року,

У квітні 2011 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України у Київській області звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3, як акціонер був обраний членом наглядової ради ВАТ "Деффа". Відповідно до договору, укладеного між ВАТ "Деффа" та ОСОБА_3, останній прийняв на тимчасове відповідальне зберігання колекцію фарфору у кількості 3 148 штук балансовою вартістю 152 620 грн 96 коп., які представляли визначну культурну, художню та історичну цінність, та повинен був забезпечити зберігання зазначених виробів протягом десяти років. Проте, взятих за вказаним договором зобов'язань відповідач не виконав належним чином, що призвело до втрати колекції, у результаті чого державі завдано збитків. За даним фактом 13 серпня 2007 року порушено кримінальну справу за вчинення злочину службовими особами ВАТ "Деффа", передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, а 09 квітня 2008 року кримінальну справу порушено безпосередньо проти ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2008 року ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію", в результаті чого кримінальну справу закрито. Проте, вищевказану колекцію виробів з фарфору, яка є державною власністю, ОСОБА_3 не повернув, тому прокурор просив стягнути з нього 152 620 грн 96 коп. збитків, завданих злочином.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України у Київській області, апеляційний суд виходив з недоведеності позову відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, оскільки позивачем не надано доказів щодо розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача за правилами ч. 2 ст. 1192 ЦК України.

Проте, із вказаним висновком апеляційного суду погодитися не можна.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 22 червня 1993 року відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року (57-93) "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів зданих в оренду" та згідно з рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області і організації орендарів Київського кераміко-художнього заводу та його засновників шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності орендного підприємства Київського кераміко-художнього заводу створено відкрите акціонерне товариство "Деффа", у ході приватизації якого, до нього перейшла колекція фарфору.

13 червня 2006 року регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області видано наказ № 35, згідно з яким виставкова колекція фарфору, яка обліковувалася на балансі ВАТ "Деффа" у кількості 3148 одиниць вартістю 152 620 грн 96 коп. вважалась такою, що не увійшла до статутного фонду ВАТ "Деффа" та вважається державною власністю.

24 січня 2006 року ОСОБА_3, як акціонера, який володів 82 892 простими іменними емітованими акціями ВАТ "Деффа", обрано членом наглядової ради ВАТ "Деффа".

Згідно з протоколом засідання наглядової ради ВАТ "Деффа" від 18 квітня 2006 року, у зв'язку з відсутністю можливості зберігання, прийнято рішення про передачу ОСОБА_3 вищевказаної колекції фарфору у кількості 3148 одиниць вартістю 152 620 грн 96 коп.

На виконання вказаного рішення, 18 квітня 2006 року між ВАТ "Деффа" в особі директора Заставенка І.П. з однієї сторони та членом наглядової ради цього товариства ОСОБА_3 з іншої сторони укладено договір № 04/01, згідно з яким останній на підставі акта приймання-передачі від 19 квітня 2006 року прийняв на тимчасове відповідальне зберігання колекцію фарфору у кількості 3 148 штук балансовою вартістю 152 620 грн 96 коп., яка становила визначну культурну, художню та історичну цінність, та повинен був забезпечити зберігання зазначених виробів протягом десяти років.

Проте, у зв'язку з втратою зазначеної вище колекції фарфору, 09 квітня 2008 року відносно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Постановою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2008 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію", в результаті чого кримінальну справу закрито.

Так, вищевказаною постановою встановлено, що своїми діями ОСОБА_3, будучи службовою особою - членом наглядової ради ВАТ "Деффа", не забезпечив схоронності переданої йому на зберігання колекції фарфору, яка становила визначну культурну, художню та історичну цінність, являлась державною власністю, неналежно виконував свої службові обов'язки, що призвело до втрати колекції.

Проте, звільнення винної особи від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію" не звільняє її від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Цивільний позов у кримінальній справі не пред'являвся.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Враховуючи, що колекцію виробів фарфору у кількості 3 148 штук балансовою вартістю 152 620 грн 96 коп., яка становила визначну культурну, художню та історичну цінність, є державною власністю, відповідачем не повернуто, місцезнаходження не встановлено, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 152 620 грн 96 коп. в якості завданих державі збитків.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року скасувати, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.