6-29454св11 Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 07.12.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2011 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він з 16 грудня 2008 року до 05 лютого 2010 року перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, працював на посаді наповнювача балонів АГНКС м. Селидове та був звільнений 05 лютого 2010 року за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу № 9/1 від 05 лютого 2010 року.

ОСОБА_3 вважав, наказ про його звільнення є незаконним, оскільки він не допускав систематичного невиконання без поважних причин покладених обов’язків.

ОСОБА_3 обґрунтовуючи свої позовні вимоги указував на те, що наказом директора ТОВ "РосУкрОйл" від 03 лютого 2010 року його, а також ОСОБА_4, ОСОБА_5 відсторонили від займаної посади на період проходження навчання, та на час проходження навчання було переведено на посаду підсобного робітника зі збереженням середнього заробітку в зв’язку з тим, що він не проходив навчання та не мав відповідного допуску. 04 лютого 2010 року згідно із затвердженим графіком роботи об 08 год. 30 хв. він вийшов на своє робоче місце, про що заздалегідь повідомив головного інженера АГНКС м. Селидове, однак його обов’язки вже фактично виконував ОСОБА_6 Об 09 год. коли прибув головний інженер він запропонував допустити його до роботи, але отримав відмову. Про присутність на робочому місці 05 лютого 2010 року він разом з адвокатом ОСОБА_7 склали акт.

ОСОБА_3 просив визнати незаконним його звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді наповнювача балонів АГНКС м. Селидове ТОВ "РосУкрОйл", стягнути з ТОВ "РосУкрОйл" на його користь середній заробіток на час вимушеного прогулу, та 5тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді наповнювача балонів АГНКС ТОВ "РосУкрОйл".

Стягнути з ТОВ "РосУкрОйл" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 333 грн. 62 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2011 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Змінено наказ №9/1 від 05 лютого 2010 року в частині підстав звільнення та прийнято вважати ОСОБА_3 звільненим за п. 4 ст. 40 КЗпП України. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 апеляційний суд виходив із того, що оскільки посилання відповідача на п. 3 ст. 40 КЗпП України було зроблено помилково, так як систематичного порушення трудової дисципліни з боку позивача не було, а мав місце прогулу, то необхідно змінити підставу звільнення позивача.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 було прийнято на роботу на підставі наказу ТОВ "РосУкрОйл" № 145/Ік від 06 грудня 2008 року.

За період роботи в ТОВ "РосУкрОйл" з 16 грудня 2008 року до 05 лютого 2010 року ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності не притягався.

Наказом ТОВ "РосУкрОйл" № 9/1 від 05 лютого 2010 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України із виплатою компенсації за невикористану відпустку в зв’язку з відсутністю на робочому місці 04 лютого 2010 року.

Згідно акта ТОВ "РосУкрОйл" про відсутність на робочому місці ОСОБА_3 на робочому місці 04 лютого 2010 року був відсутній 24 години (протягом усієї робочої зміни).

Актом від 04 лютого 2010 року підписаним ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 зафіксовано факт недопуску ОСОБА_3 до робочого місця.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 підтвердили факт виходу позивача на робоче місце 04 лютого 2010 року об 8 год. 20 хв. і не допущення його до роботи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 не заявляв вимоги про зміну підстав звільнення, а саме з п. 3 на п. 4 ст. 40 КЗпП України, він просив визнати незаконним його звільнення на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки систематичного невиконання без поважних причин покладених на нього обов’язків не допускав.

Матеріали справи не містять наказу відповідача про внесення змін до оскаржуваного наказу, відповідач не звертався до суду в межах наданих повноважень ЦПК України (1618-15) з такою вимогою, а тому рішення суду апеляційної інстанції про можливість зміни підстав звільнення відповідача за власною ініціативою, є таким що суперечить діючому законодавству України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Отже, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано висновку, що його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України проведено без додержання норм законодавства про працю.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2011 року підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2011 року скасувати, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року залишити в силі.