Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

суддів: Колодійчука В.М., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 січня 2013 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який обґрунтувала тим, що з 1988 року вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1. Вказана спірна квартира була отримана ОСОБА_8 (бабусею ОСОБА_6), як наймачем, відповідно до ордеру на житлове приміщення № 647 від 11 березня 1987 року.

Разом з ОСОБА_4 у квартирі зареєстровані ще ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її неповнолітня дочка ОСОБА_7, які з жовтня 2007 року в квартирі не проживають, не приймають участі у витратах по утриманню квартири, не проводять оплату за комунальні послуги, не цікавляться спірною квартирою, особисті речі їх у квартирі відсутні.

Просила визнати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її неповнолітню дочку ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1

ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні зазначеною вище квартирою та вселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в жовтні 1988 року до спірної квартири була прописана ОСОБА_4, її молодша сестра, з часу вселення та до 2008 року вона, як член сім'ї, постійно проживала та користувалась спірною квартирою.

Після народження її дочки ОСОБА_9, ОСОБА_4 своїми діями створила в квартирі умови, які негативно впливали на нормальний розвиток, проживання малолітньої дитини, що змусило її в березні 2008 року тимчасово переїхати разом з дочкою до іншого помешкання. Одразу після цього ОСОБА_4 змінила у квартирі вхідні замки, чим фактично позбавила її можливості користуватись житлом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 січня 2013 року, первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її неповнолітню дочку ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю без поважних причин більше шести місяців.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до міськрайонного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи в зустрічному позові та задовольняючи первісні позовні вимоги на підставі норм ст. 71 ЖК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з доведеності того, що відповідачі за первісним позовом не проживають з 2007 року (понад шість місяців) без поважних причин у спірній квартирі, до правоохоронних органів не зверталися з приводу їх вселення, втратили інтерес до спірного житла, крім того, ОСОБА_7 не доведено факту перешкоджання їй у користуванні спірною квартирою з боку ОСОБА_4

Матеріали справи та доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.