Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл кредитних зобов'язань та відшкодування надмірно сплачених кредитних коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 01 жовтня 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", яке змінило назву на публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), та ОСОБА_3, під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5, укладено кредитний договір № 116-04-И за яким ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 17 000 дол. США зі сплатою 11% річних. Кошти отримані в кредит були використані для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 в м. Києві. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 12 листопада 2004 року укладено договір іпотеки на підставі якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку вищевказану квартиру.

04 квітня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 жовтня 2009 року, квартиру АДРЕСА_2 визнано спільним майном подружжя та за ОСОБА_5 в порядку розподілу майна подружжя визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

23 листопада 2010 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги за яким банк передав ОСОБА_4 право вимоги виконання ОСОБА_3 всіх зобов'язань, які виникли з кредитного договору від 01 жовтня 2004 року № 116-04-И та іпотечного договору від 12 листопада 2004 року № 116-04-П1.

ОСОБА_3 після розірвання шлюбу сплачував кошти передбачені кредитним договором та на момент звернення до суду з даним позовом ним сплачено 8 124, 41 дол. США основного боргу, 9 174,01 дол. США процентів, 16 519,69 грн. комісії. Відповідачка кошти за кредитним договором не сплачувала та не передавала коштів позивачу для сплати боргу. За таких обставин, позивачі вважали, що оскільки майно розділено порівну відповідно до рішення суду як спільне майно подружжя, то необхідно розділити і зобов'язання по виплаті кредиту, оскільки зобов'язання за кредитним договором, незалежно хто з подружжя в договорі є боржником, виконуються подружжям солідарно, у зв'язку з цим просили розділити кредитні зобов'язання, які виникли з кредитного договору № 116-04-И від 01 жовтня 2004 року в розмірі 36 460 грн 50 коп. за ОСОБА_3 та в розмірі 36 460 грн 52 коп. за ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_5 сплачувати кредитні кошти в розділеній частині в сумі 36 460 грн 52 коп. на користь ОСОБА_4 відповідно до договору про відступлення права вимоги від 23 листопада 2010 року; стягнути з ОСОБА_5 кошти в сумі 49 422 грн 87 коп. на користь ОСОБА_3 за надмірно сплачені кредитні виплати за квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка є спільною частковою власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_3, стягнути з відповідачки судові витрати.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення сплачених коштів за кредитним договором скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 49 422 грн 37 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 не оскаржуються, тому відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 01 жовтня 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", яке змінило назву на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3, під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5, укладено кредитний договір № 116-04-И.

На підставі кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 17 000 дол. США зі сплатою 11% річних.

Кошти отримані в кредит були використані для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", яке змінило назву на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3 12 листопада 2004 року укладено договір іпотеки на підставі якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку вищевказану квартиру АДРЕСА_2 в м. Києві.

04 квітня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 жовтня 2009 року, квартиру АДРЕСА_2 визнано спільним майном подружжя та за ОСОБА_5 в порядку розподілу майна подружжя визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

23 листопада 2010 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги за яким банк передав ОСОБА_4 право вимоги виконання ОСОБА_3 всіх зобов'язань, які виникли з кредитного договору від 01 жовтня 2004 року № 116-04-И та іпотечного договору від 12 листопада 2004 року № 116-04-П1.

В період з 2007 по 2010 роки ОСОБА_3 сплатив за кредитним договором 5 871,46 дол. США основного боргу, 5 176,08 дол. США процентів, 10 686 грн 38 коп. комісії, що становить 98 845 грн 75 коп.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

За таких обставин обов'язок виплатити заборгованість за позикою лежить на особі, яка її одержала, однак особа, яка сплатила кошти і за частку іншого співвласника майна має право вимоги їх повернення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення сплачених коштів за договором кредиту та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 в м. Києві визнана судом спільною частковою власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5, тому власники відповідно до своїх часток повинні нести витрати понесенні на її придбання після розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_3 1/2 частини сплачених ним коштів за кредитним договором за період з 2008 по 2010 роки в розмірі 49 422 грн 37 коп.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.