Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом у справі за позовом ОСОБА_6 до Повного товариства "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" про визнання недійсним договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2011 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Повного товариства "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" про визнання недійсним договору позики.

Зазначав, що 16 листопада 2007 року між ним та відповідачем було укладено договір позики з у рахуванням внесених до нього змін, на суму 95000 грн. на строк до 16 травня 2010 року із сплатою 28, 8 % річних. Позика йому надана за рахунок залучених коштів від іншої фінансової установи.

Посилаючись на те, що ломбард як фінансова установа не має права надавати фінансові кредити без відповідної ліценції, на підставі ч.1 ст. 227 ЦК України просив визнати недійсним договір позики від 26 листопада 2007 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення його позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та Повним товариством "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" укладено договір позики на суму 95 000 грн. на строк до 16 травня 2010 року.

З метою кредитування позивача та за відсутності власних коштів Повне товариство "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" отримало кредит у банку за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідач як юридична особа має статус фінансової установи, здійснює професійну діяльність як установа, що має право на ринку фінансових послуг здійснювати діяльність по наданню фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів без відповідної ліцензії.

Проте такі висновки зроблено з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суди мають встановити фактичні обставини справи та інші фактичні данні, які мають значення для вирішення справи, а також які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає до застосування до цих правовідносин.

Встановлено, що Повне товариство "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" надало позику ОСОБА_6 згдіно з договором від

16 листопада 2007 року на суму 95 000 грн. на строк до 16 травня 2010 року. Позика надана ломбардом за рахунок залучених коштів за кредитним договором № 27-К/07 від 20 грудня 2007 року, за кредитним договором № 29-К/06 та № 36-к/06 від 7 липня 2006 року, кредитним договором № 49-К/05 від 22 вересня 2005 року, та кредитним договором № 85-К/05 від 22 вересня 2005 року, тобто за рахунок залучених на підставі коштів банківського кредиту.

При розгляді справи суд має застосовувати то законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до вимог ст. 227 ч. 1 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу або ліцензії може бути визнано судом недійсним.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 12 липня 2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, ф інансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності .

За ч.3 цієї статті право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Згідно зі ст.1 зазначеного Закону, яка визначає терміни у Законі, кредитною установою є фінансова установа, яка відповідно до закону має право на рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик;

фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, тощо, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Ломбард, відповідно до визначення, наданого у п. 1.2. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 26 квітня 2005 року № 3981 (z0565-05) , у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, – це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

Залучені кошти ломбарду - банківські кредити та будь-які залучені кошти від юридичних осіб відповідно до законодавства України.

Судами встановлено що Повне товариство "Ломбард "Кредит-Оптіма", Рева і компанія" надало позивачу позику за рахунок залучених коштів.

Відмовляючи в позові про визнання договору недійсним, суди виходили з того, що відповідно до п. 1.3 Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами (z1459-05) , затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 4802 від 18 жовтня 2005 року, діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної установи, у тому числі за кредитними договорами з кредитними установами, не потребує отримання ліцензії.

Однак суди не звернули уваги на те, що зміни до зазначених Ліцензійних умов, які дозволяють ломбардам надавати фінансові кредити (позики) за рахунок залучених коштів без отримання ліцензії, були внесено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 417 від 27 березня 2008 року (z0425-08) та набули чинності з 6 червня

2008 року, а на час укладення спірного договору Ліцензійні умови діяли у редакції розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 6472 від 30 листопада 2006 року (z1331-06) .

Згідно з п.1.3. Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 4802 від 18 жовтня 2005 року (z1459-05) у редакції розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 6472 від 30 листопада 2006 року (z1331-06) (станом на час укладення договору з ОСОБА_6), кредитна установа може провадити діяльність з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів тільки після отримання ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до цих Ліцензійних умов. На підставі ліцензії, отриманої відповідно до цих Ліцензійних умов, кредитна установа має право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів (у тому числі здійснювати іпотечне кредитування), здійснювати згідно з законодавством України обслуговування кредитів та рефінансування іпотечних кредиторів.

На відсутність у відповідача ліцензії на надання позики позивач посилався в позові, проте суди в порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 та ч. 1 ст. 308 ЦПК України належним чином доводи позивача не перевірили та оцінку їм не надали.

Крім того, судам слід також мати на увазі, що відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків та у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала.

Виходячи з положень зазначеної норми та із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, та відповідно до ст. 1048 ЦК України сплатити проценти, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, розглядаючи спір про визнання договору позики недійсним, суди мають також встановити яка сума позики була передана позичальнику, яка сума була сплачена на виконання договору та, у разі необхідності, застосувати реституцію відповідно до встановлених обставин.

Оскільки судами в порушення вимог ст. 214 ЦК України зазначені факти не встановлено, що відповідно до ст. 388 ЦПК України є порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. 336, 388 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2011 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.