6-5457св13 Про дострокове розірвання договору про перевід боргу, визнання права власності на земельну ділянку та стягнення заборгованості - 17.04.2013 Прийняття

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про дострокове розірвання договору, визнання права власності на земельну ділянку, стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Перечинської кредитної спілки "Тур'я", приватного підприємства "Перша недержавна виконавча служба" про визнання недійсним договору про перевід боргу та зміну сторони у зобов'язанні та договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє через представника ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 січня 2013 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 квітня 2008 року між нею (вкладник) та Ужгородською філією № 1 кредитної спілки "Тур'я" був укладений договір № 156\1 про строковий внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок "ВІ АЙ ПІ". Згідно з цим договором вкладник вносить грошовий внесок на депозитний рахунок кредитної спілки у розмірі 75 000,00 грн на період з 18 квітня 2008 року по 18 квітня 2010 року під 24 % річних.

Кредитна спілка умов договору щодо повернення ОСОБА_6 депозитного вкладу на умовах договору не виконала.

17 липня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір № 1 ВТД 17\07-2009 про перевід боргу та зміну сторони у зобов'язанні. Згідно з п. 3 цього договору ОСОБА_7 зобов'язався щомісячно до 17 числа кожного місяця сплачувати позивачу 3056,90 грн основного боргу та 1834,14 грн відсотків, що нараховуються щомісячно у розмірі 24 % річних.

Станом на 11 липня 2010 року ОСОБА_7 не виконані зобов'язання щодо сплати суми боргу та відсотків за користування грошима, у зв'язку з чим загальна заборгованість за вищевказаним договором складає 135 726,12 грн.

У забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_7 за договором про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні між позивачем та другим відповідачем ОСОБА_8 27 липня 2009 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку було передано земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1. Сторони добровільно визначили вартість цієї земельної ділянки у розмірі 35 856,00 грн.

Посилаючись на вказане позивач просила: достроково розірвати договір про перевід боргу № 1 ВТД 17\07-2009 та заміну сторони у зобов'язанні від 17 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; визнати за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_8, стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 99 870,12 грн та судові витрати.

У листопаді 2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з зустрічним позовом, в обґрунтування, якого зазначали, що чотиристоронній договір від 17 липня 2009 року № 1 ВТД 17\07-2009 про перевід боргу та заміну сторони в зобов'язанні не відповідає вимогам закону. Так КС "Тур'я" вправі укладати угоди, що не суперечать Закону України "Про кредитні спілки" (2908-14) , а за змістом норм Глави 71 ЦК України (435-15) , Законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) ОСОБА_7 не вправі бути кредитором і позикодавцем у даних правовідносинах, надавати кредит під процент. Право надання таких фінансових послуг мають тільки уповноважені особи із спеціальним статусом, суб'єкти підприємницької діяльності, у т.ч. кредитні спілки, які, втім, з огляду на особливості їхнього правового статусу, не мають права переводити борг чи відступати право вимоги за кредитним договором. Посилаючись на вказані обставини просили визнати недійсним договір № 1 ВТД 17\07-2009 від 17 липня 2009 року про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні та визнати недійсним договір іпотеки від 27 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 травня 2012 року первісний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Договір № 1 ВТД 17\07-2009 про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні, укладений 17 січня 2009 року між ОСОБА_6, Перечинською районною кредитною спілкою "Тур'я", ОСОБА_7 та приватним підприємством "Перша недержавна виконавча служба" розірвано.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії 111-ЗК № 0051177, виданий Ужгородською міською радою 31 березня 1998 року на ім'я ОСОБА_8, розташовану по АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 55850,84 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановивши підстав для визнання спірних угод недійсними, виходив із правомірності переведення боргу та заміни сторони в зобов'язанні, а відтак - із наявності підстав для стягнення коштів.

Скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного, апеляційний суд виходив із того, що чотирьохсторонній договір № 1 ВТД 17\07-2009 від 17 липня 2009 року про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні (досягнення згоди про новацію) не відповідає вимогам закону (ч. 2 ст. 604 ЦК України), оскільки неправомірно перекладено з КС "Тур'я" права і обов'язки, що відповідно до суті зобов'язання належать у спірних правовідносинах виключно кредитній спілці, на фізичну особу ОСОБА_7, крім того, договір не відображає волевиявлення ОСОБА_7 та порушує його майнові права, договір не враховує також прав і обов'язків, що випливають з інституту поруки.

Проте, погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов такого висновку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, судами встановлені наступні обставини.

ОСОБА_6 уклала із КС "Тур'я" договір № 156\1 від 18 квітня 2008 року про строковий депозитний вклад члена спілки і дану обставину сторони по справі не заперечують.

01 вересня 2008 року ОСОБА_7 (позичальник), ОСОБА_10 (поручитель) і ОСОБА_11 (поручитель) уклали із КС "Тур'я" договір кредиту-поруки № 328/1 на підставі якого ОСОБА_7 отримав у кредит 50000,00 грн на строк з 01 вересня 2008 року по 31 серпня 2011 року зі сплатою за кредит 45 % річних, а ОСОБА_10 і ОСОБА_11 поручилися перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником.

17 липня 2009 року ОСОБА_6 (кредитор), КС "Тур'я" (попередній боржник), ОСОБА_7 (новий боржник) і приватне підприємство "Перша недержавна виконавча служба" уклали договір про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні (а.с. 10), за змістом якого:

- станом на 18 червня 2009 року зафіксували зобов'язання КС "Тур'я" перед ОСОБА_6 за договором № 156/1 від 18 квітня 2008 року "по тілу депозиту та по відсотках 91706,84 грн" (п. 1 договору а.с. 10);

- сторони досягли згоди щодо часткової заміни з 18 квітня 2008 року КС "Тур'я" новим боржником - ОСОБА_7, наслідком чого є: переведення боргу у розмірі 91 706,84 грн з КС "Тур'я" на ОСОБА_7; відповідне зменшення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язань ОСОБА_7 перед КС "Тур'я", які, як зазначено у договорі, випливають зі статусу ОСОБА_7 як поручителя та/або позичальника за договорами: (а) договором кредиту-поруки № 159\1 від 18 квітня 2008 року заборгованість станом на 10 липня 2009 року становить - 59 651,99 грн; (б) частково за договором кредиту-поруки № 198\1 від 15 травня 2008 року - заборгованість станом на 10 липня 2009 року становить - 32 054,85 грн, а всього на суму 91 706,84 грн.

Новація між кредитором, новим боржником і поручителем (у разі наявності такого) зобов'язання за договором, визначеним пунктом 1 даного договору на таких умовах: відсоткова ставка встановлюється в розмірі 24 % річних, строк повернення коштів депозиту (внеску) кредитору новим боржником складає 30 місяців, тіло депозиту сплачується (погашається) рівними частинами (до 17 числа кожного місяця) із правом дострокової сплати, сплата заборгованості за тілом і відсотками розпочинається з 17 серпня 2009 року (п. 2 договору а.с. 10).

Крім того, пунктом 2 договору сторони домовилися, зокрема, що у разі невиконання зобов'язання новим боржником - сплачується на користь кредитора пеня із розрахунку п'ятикратного розміру облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожний день і кредитор отримує право дострокового розірвання договору із стягненням моральної шкоди та упущеної вигоди; поручитель поручається перед кредитором за виконання новим боржником обов'язків за договором та відповідає за порушення новим боржником зобов'язань у повному обсязі солідарно.

З відомості про розрахунок заборгованості ОСОБА_7 про рух коштів за договором про перевід боргу та заміну сторони у зобов'язанні вбачається, що станом на 11 липня 2011 року така заборгованість становить 135 726,84 грн де: 91 706,84 грн - сума основного боргу, а 44 019,28 грн - сума заборгованості по відсотках.

Визнаючи недійсним вказану угоду, апеляційний суд дійшов висновку, що угода не відображає волевиявлення ОСОБА_7, при цьому суд не звернув увагу на те, що підписавши спірну угоду про перевід боргу та зміну сторони у зобов'язанні від 17 липня 2009 року, ОСОБА_7 погодився на таку зміну та новацію між кредитором та новим боржником.

Аналогічно, є безпідставним висновок апеляційного суду щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_8 щодо відповідальності за зобов'язаннями боржника ОСОБА_7, оскільки вона підписала договір іпотеки від 27 липня 2009 року (а.с. 12), відповідно до умов якого, передала в іпотеку нерухоме майно у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_7 за спірним договором про перевід боргу та зміну сторони в зобов'язанні від 17 липня 2009 року.

Інших підстав щодо визнання спірного договору іпотеки апеляційним судом в рішенні не зазначено. Висновок про те, що позивачем безпідставно заявлені вимоги про визнання права власності на майно ОСОБА_8, оскільки у позивача не має повноважень розпоряджатись боргом ОСОБА_8, зроблений судом без урахування положень третього розділу спірного договору іпотеки, згідно з якими звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст. 37 ЗУ "Про іпотеку"; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у т. ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

З урахуванням умов договору іпотеки та положень статей 37, 38 ЗУ "Про іпотеку", апеляційний суд повинен був, також, перевірити правильність рішення місцевого суду щодо встановлення способу задоволення вимог іпотекодержателем, який обрано позивачем, та перевірити підстави стягнення з боржника грошових коштів, якщо був обраний спосіб переходу до іпотекодержателя прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Встановивши, що в справі відсутні докази на підтвердження в момент укладення чотирьохсторонньої угоди волевиявлення ОСОБА_8 щодо переведення боргу, апеляційний суд не вказав норму права, яка встановлює таку умову обов'язковою.

Визнаючи, що спірна чотирьохстороння угода не відповідає вимогам ч. 2 ст. 604 ЦК України, відповідно до змісту якої зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), апеляційним судом не встановлено, які зобов'язання припинені та між якими сторонами, в якому об'ємі, та яким чином це впливає на недійсність спірної угоди.

У порушення статей 213 - 215 ЦПК України апеляційний суд процитував у мотивувальній частині свого рішення ряд статей Цивільного кодексу України (435-15) та Закони України "Про кредитні спілки" (2908-14) , "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , однак залишив їх без належного обґрунтування, не вказавши, яким чином вони відносяться до встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин.

У випадку, якщо суд апеляційної інстанції не погодився із оцінкою доказів судом першої інстанції та встановленими цим судом обставинами, він мав вказати в чому полягає неправильність проведення оцінки доказів і встановлення фактичних обставин справи, самостійно оцінити докази та результати цієї оцінки відобразити в рішенні, як це передбачено статтями 212, 316 ЦПК України.

Однак, вимоги закону в цій частині апеляційним судом не виконані.

У рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 212- 215 ЦК України та на підставі пунктів 2-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню у зв'язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права.

Між тим, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що ним встановлені фактичні обставини і визначені відповідно до них правовідносини, зазначено правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції допущені наведені помилки при розгляді справи і ухваленні рішення, то, з урахуванням положень ст. 304 ЦПК України, мав, при наявності таких помилок, виправити їх під час розгляду справи в апеляційному порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та зробивши висновок про те, що воно є незаконним та необґрунтованим, суд апеляційної інстанції не навів ніяких мотивів ухвалення ним свого рішення. Крім того, апеляційний суд не мотивував своє рішення щодо задоволення вимог, які сторонами у позові заявлені не були, а саме в частині про повернення сторін у стан, що існував до укладення недійсного правочину шляхом повернення сторонами одна одній всього одержаного на виконання цього правочину. При цьому судом не вказано, які сторони, за яким правочином, що повинні повернути та з яких підстав.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не виконав своїх обов'язків, визначених законом, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.