Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Штелик С.П.,

суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2012 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що після смерті чоловіка вона залишилася проживати одна у будинку по АДРЕСА_1. 27 березня 2007 року вона в нотаріальній конторі уклала договір дарування будинку АДРЕСА_1. Вказувала, що вказаний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання. Просила, з уточненням позовних вимог, на підставі ст. 229 ЦК України визнати недійсним договір дарування будинковолодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2012 року, позов ОСОБА_1 було задоволено. Договір дарування будинковолодіння АДРЕСА_1, укладений 27 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у Другій державній нотаріальній конторі за реєстровим № 342 - визнано недійсним.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені судові рішення та справу передати на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 27 березня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар домоволодіння по вищевказаній адресі. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Рожнятівської державної нотаріальної контори Левицькою Г.В.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно виходив з того, що ОСОБА_3 на час укладення договору дарування з ОСОБА_2 було 95 років, волевиявлення ОСОБА_3 не відповідало її справжньому наміру, вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, сприяє здійсненню їх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 203 ЦК України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, вирішуючи справу, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_3 на час укладення договору дарування з ОСОБА_2 діяла під впливом помилки, щодо обставин, які мають істотне значення та дійшли вірного висновку про те, що вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами правильно застосовані.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.