Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.

суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

Наумчука М.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - відділ громадянства, реєстрації та імміграції фізичних осіб Управління внутрішніх справ України в м. Севастополі, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку і виселення, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 21 серпня 2012 року, додаткове рішення цього ж суду від 9 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 22 листопада 2012 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, третя особа - відділ громадянства, реєстрації та імміграції фізичних осіб Управління внутрішніх справ України в м. Севастополі, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку і виселення. Зазначала, що вона є власником будинку АДРЕСА_2. За цією адресою зареєстровані її мати - ОСОБА_6 та брат ОСОБА_4 Так як, ОСОБА_4 перешкоджає у користуванні належним їй будинком, просила задовольнити позов.

У липні 2008 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 в якому просив стягнути з неї грошові кошти, отримані від продажу за виданою ним довіреністю Ѕ частки належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1. Зазначав, що 17 червня 2003 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діяла від його імені на підставі виданої ним довіреності, продали зазначену квартиру ОСОБА_7 та ОСОБА_8, і в той же день ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договір дарування, згідно якого останні подарували їй житловий будинок АДРЕСА_2. Після цього ОСОБА_3 вселила ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у вказане домоволодіння, зареєструвавши останніх в ньому. При цьому ОСОБА_3 не повідомила ОСОБА_4 про те, що власником будинку є тільки вона. Про таке він дізнався лише в грудні 2007 року, коли ОСОБА_3 відмовилась продавати вказаний будинок для покупки для нього житла в м. Севастополі. ОСОБА_3 здійснила переобладнання будинку, яке призвело до неможливості проживання в ньому, у зв'язку з чим позивач був змушений знімати інше житло. Посилаючись на викладене те, що ОСОБА_3 отримані кошти за продану належну йому частку у квартирі не віддала, просив задовольнити позов.

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 21 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 22 листопада 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано відділ громадянства, реєстрації та імміграції фізичних осіб Управління внутрішніх справ України в м. Севастополі зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2. У задоволенні позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю в частині виселення без надання іншого жилого приміщення відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 28421 грн. 50 коп.

Додатковим рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 9 жовтня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 284 грн. 22 коп.

ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених ним вимог, а також скасувати додаткове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 28 421 грн. 50 коп. коштів, отриманих останньою від продажу належної йому частки квартири, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки дійшли висновку, що початок його перебігу потрібно рахувати з моменту коли ОСОБА_4 дізнався про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 Розмір коштів, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_4, визначений судами виходячи із ринкової вартості квартири на момент проведення її відчуження.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою. ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в Ѕ частині кожен були власниками квартири АДРЕСА_1. 28 травня 2003 року ОСОБА_4 видав на ім'я ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважив останню на відчуження (дарування, продаж, міну) належної йому Ѕ частки спірної квартири за ціною та на умовах за її розсудом, для чого позивачці були надані повноваження підписувати від його імені необхідні документи і довідки, в тому числі договори купівлі-продажу, дарування квартири, одержувати належні йому гроші.

17 червня 2003 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі виданої довіреності, продали ввказану квартиру ОСОБА_7 та ОСОБА_8 В той же день ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договір дарування, згідно якого останні подарували їй житловий будинок АДРЕСА_2. У це домоволодіння були вселені і зареєстровані в ньому ОСОБА_4 та ОСОБА_6

До ухвалення рішення представником ОСОБА_3 подано заяву про застосування позовної давності щодо вимог ОСОБА_4 викладених у зустрічному позові.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу квартири, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Предметом вирішення за зустрічним позовом були вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів, які знаходились у неї в якості плати за відчуження належної останньому частки у квартирі.

Отже, при вирішенні питання про початок перебігу строку на звернення до суду з такими вимогами судам належало з'ясувати, коли ОСОБА_4 дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання вказаних коштів від ОСОБА_3, тобто коли у неї виник або мав виникнути обов'язок по поверненню зазначених коштів, однак такий не виконаний, про що ОСОБА_4 було відомо або мало бути відомо.

Будь-які висновки щодо дотримання ОСОБА_4 строків звернення до суду рішення суду першої інстанції не містить.

Вказавши на те, що початок перебігу строку позовної давності щодо заявлених ОСОБА_4 вимог має обраховуватись з 31 грудня 2007 року, коли він дізнався про оформлення права власності на будинок на ім'я ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції не зазначив яке відношення такі обставини мають до повернення останньою грошей за відчужену частку ОСОБА_4 у квартирі. Судом не встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про придбання останньою за кошти, виручені від продажу належної йому частки у квартирі, для нього житла. На вказані обставини він не посилався, доказів в їх підтвердження не подавав і такі в матеріалах справи відсутні.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 17 червня 2003 року останню продано за 2499 грн. 62 коп.

Стягуючи на користь ОСОБА_4 28421 грн. 50 коп. суди виходили із ринкової вартості належної йому частки у квартирі на час укладення договору, а не її ціни, визначеної особами, які укладали договір.

Мотиви ухвалення такого рішення в цій частині не зазначені.

Стягнення на користь ОСОБА_4 коштів, що перевищують розмір отриманої суми при відчуженні його частки у квартирі, могло мати місце за умови заподіяння йому збитків повіреним внаслідок неналежного виконання доручення.

Однак таких вимог у встановленому порядку ним заявлено не було.

Допущені судами при розгляді справи в частині вирішення зустрічного позову порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки рішення щодо зустрічного позову скасовується із направленням справи в цій частині на новий розгляд, то підлягає скасуванню і додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про стягнення з ОСОБА_3 судового збору у зв'язку із задоволенням зустрічного позову.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються. Тому, виходячи з положень ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не перевіряє їх законність поза межами доводів касаційної скарги, зокрема, що стосується вирішення первісного позову.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 21 серпня 2012 року, додаткове рішення цього ж суду від 9 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 22 листопада 2012 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 21 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 22 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.