Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Горелкіної Н.А.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Євграфової Є.П.,

Коротуна В.М., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа на боці позивача – орган опіки та піклування Миргородської міської ради, до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи: Миргородська міська рада Полтавської області, Миргородське КЖЕУ, ДКП "Миргородтехінвентаризація", приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, договору дарування квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2011 року, -

Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, у якому просили суд визнати недійсними: рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 18 березня 2009 року № 158; свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 34,0 кв.м та загальною площею 88,4 кв.м., видане 19 березня 2009 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради ОСОБА_6; договір дарування квартири АДРЕСА_1, житловою площею 34,0 кв.м та загальною площею 88,4 кв.м., укладений 2 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Позовні вимоги мотивували тим, що рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів від 15 серпня 1984 року № 369 дозволено відкрити особовий рахунок ОСОБА_6, яка проживала в кімнаті площею 9,1 кв.м комунальної квартири АДРЕСА_2.

Зазначену кімнату, яка є комунальною власністю, ОСОБА_6 одержала в користування як житло внаслідок поділу між подружжям квартири №2.

рішенням виконкому Миргородської міської ради від 15 серпня 1984 року № 367 дозволено квартиронаймачу ОСОБА_6, яка проживає в АДРЕСА_2, провести добудову. Цю добудову ОСОБА_6 здійснила протягом 1984-1985 років.

Відповідно до рішення виконкому Миргородської міської ради від 22 січня 1986 року дозволено здійснити реєстрацію в комунальну квартиру АДРЕСА_2, жилою площею 23,2 кв.м, яка складалася з житлової кімнати площею 9,1 кв.м, що перебувала у комунальній власності, та іншої частини, яку добудувала ОСОБА_6, їх батька - ОСОБА_9, який постійно проживав в даній квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_9 народився син ОСОБА_10, а ІНФОРМАЦІЯ_2 – син ОСОБА_11, які з моменту народження також постійно проживали в цій квартирі. ОСОБА_3 зареєстрований в даній квартирі з 25 листопада 2002 року, а ОСОБА_4 - з 27 січня 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 народилася донька, яка з моменту народження по даний час також проживає в спірній квартирі.

рішенням Миргородського міськрайонного суду від 5 лютого 2007 року за ними визнано право користування зазначеною квартирою.

рішенням Миргородського міськрайонного суду від 26 грудня 2008 року за позовом ОСОБА_6 визнано право власності на новостворену квартиру без номеру, житловою площею 24,9 кв.м та загальною площею 79,3 кв.м, яка розташована в будинку АДРЕСА_2 за ОСОБА_6

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що створено дві квартири з окремими входами.

Згідно довідки Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління № 394 від 15 червня 2010 року квартира АДРЕСА_1 не приватизована і в ній зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

На підставі рішення виконкому Миргородської міської ради від 18 березня 2009 року за № 158, 19 березня 2009 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 34,0 кв.м та загальною площею 88,4 кв.м.

Згідно договору дарування, укладеного 2 квітня 2010 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 34,0 кв.м та загальною площею 88,4 кв.м.

Позивачі просили визнати недійсними рішення виконкому Миргородської міської ради № 158 від 18 березня 2009 року, свідоцтво про право власності на квартиру № 5 від 19 березня 2009 року та договір дарування від 2 квітня 2010 року.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2011 року, залишено без змін рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2011 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 158 від 18 березня 2009 року "Про оформлення свідоцтва на право власності на квартиру" АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_6; визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 34,0 кв.м. та загальною площею 88,4 кв.м., видане 19 березня 2009 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради ОСОБА_6; визнано недійсним договір дарування квартири від 2 квітня 2010 року по АДРЕСА_1, житловою площею 34,0 кв.м. та загальною площею 88,4 кв.м., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, при ухваленні судових рішень вказані вимоги враховані не були, оскільки задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, суди виходили з того, що ОСОБА_6 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 лише площею 79,3 кв.м., а 9, 1 кв.м вказаної квартири залишилося перебувати у комунальній власності і передано у власність ОСОБА_6 незаконно, тому були визнані недійсними рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 18 березня 2009 року за №158, свідоцтво про право власності на спірну квартиру та договір дарування вказаної квартири від 2 квітня 2010 року.

Ці висновки зроблені без врахування фактичних обставин справи.

Суд першої інстанції встановив і сторонами не заперечується, що 15 серпня 1984 року рішенням виконкому Миргородської міської ради Полтавської області за №369 ОСОБА_6 надано дозвіл відкрити особовий рахунок на житлову кімнату площею 9,1 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_2, а за рішенням від 15 серпня 1984 року за №367 -ОСОБА_6 дозволено здійснити добудову до вказаної квартири.

Протягом 1984-1985 року добудова до квартири ОСОБА_6 була проведена, про що свідчить рішення виконкому від 22 січня 1986 року про надання дозволу ОСОБА_6 прописати у вказану квартиру свого сина, ОСОБА_9, яка складалася із житлової кімнати 9,1 кв.м. та іншої частини, добудованої ОСОБА_6

рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 5 лютого 2007 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1. При цьому суд встановив, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 фактично користувалися у вказаній квартирі кімнатою 5-2 площею 6,8 кв.м., коридором 5-4 площею 2,7 кв.м., ванною кімнатою 5-3 площею 14,2 кв.м., житловою кімнатою 5-11 площею 8,0 кв.м., кухнею 5-12 площею 8,8 кв.м., кімнатою 5-13 площею 3,8 кв.м., коридором 5-14 площею 1,3 кв.м., санвузлом площею 6,2 кв.м., верандою площею 3,7 кв.м., а у користуванні ОСОБА_6 перебували коридор 5-7 площею 1,5 кв.м., коридор 5-1 площею 4,6 кв.м., житлова кімната 5-6 площею 9,1 кв.м., санвузол 5-5 площею 1,3 кв.м. (а.с.13-14).

Актом від 22 березня 2005 року, що затверджений рішенням виконкому Миргородської міської ради від 28 серпня 2005 року за №505, прийнято в експлуатацію добудову до будинку площею 88,4 кв.м., забудовником якої вказано ОСОБА_6

рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 грудня 2008 року за ОСОБА_6 визнано право власності на новостворену квартиру по вулиці Троїцькій, 112 у м. Миргороді площею 79,3 кв.м., яка складається з кімнати 5-2 площею 6,8 кв.м., коридору 5-4 площею 2,7 кв.м., ванної кімнати 5-3 площею 14,2 кв.м., житлової кімнати 5-11 площею 8,0 кв.м., кухні 5-12 площею 8,8 кв.м., кімнати 5-13 площею 3,8 кв.м., коридору 5-14 площею 1,3 кв.м., санвузла площею 6,2 кв.м., веранди площею 3,7 кв.м., коридору 5-7 площею 1,5 кв.м., коридору 5-1 площею 4,6 кв.м., санвузла 5-5 площею 1,3 кв.м.(15-16).

Відповідно до вказаного рішення суду квартира АДРЕСА_1 перебувала у спільній власності, частина її належала ОСОБА_6 на праві власності, а частина, а саме, кімната площею 9,1 кв.м. належала територіальній громаді, тобто перебувала у комунальній власності.

Однак, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користувалися житловими та допоміжними приміщеннями у добудові, право власності на яку за рішенням суду визнано за ОСОБА_6

Разом з тим, житловою кімнатою площею 9,1 кв.м. користувалася ОСОБА_6, що не заперечувалося сторонами.

Колегія суддів погоджується, що приймаючи рішення за №158 від 18 березня 2009 року "Про оформлення свідоцтва на право власності на квартиру", виконком Миргородської міської ради не зазначив, на якій підставі належить видати ОСОБА_6 свідоцтво на право власності на квартиру, а у свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданому ОСОБА_6 не зазначено, на якій підставі ОСОБА_6 передана у власність кімната площею 9,1 кв.м.

Але вказані порушення порядку оформлення документів не тягнуть за собою порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачів.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові

приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції),

кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і

більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються

громадянами на умовах найму.

Згідно до ч.2 ст.8 названого Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у

гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими

зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням

уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у

гуртожитку.

У житловому приміщенні, яке є об’єктом приватизації, постійно мешкала лише ОСОБА_6, що підтверджено як показаннями самих позивачів, так і рішенням Миргородського міськрайонного суду від 5 лютого 2005 року.

Тому право на приватизацію кімнати площею 9, 1 кв.м. набула лише ОСОБА_6, як особа яка постійно користувалася зазначеною житловою кімнатою.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули права на приватизацію житлової кімнати площею 9,1 кв.м., то і права вимоги визнати недійсним рішення виконкому Миргородської міської ради щодо дозволу видати ОСОБА_6 свідоцтво на право власності на житлове приміщення та самого свідоцтва, вони не мають. Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК України передбачено способи захисту порушеного цивільного права, однак не передбачено можливості визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування та документа, який підтверджує право власності особи на майно, оскільки недійсним може бути визнано лише правочин.

Посилання на те, що укладанням договору дарування квартири порушені права малолітньої ОСОБА_5 спростовуються запереченнями приватного нотаріуса ОСОБА_8, який вказав, що за довідкою комунального житлово-експлуатаційного Управління Миргородської міської ради на час укладення договору дарування неповнолітні та малолітні діти у квартирі не були зареєстровані.(а.с.32).

Вказані докази нічим не спростовано.

За ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_6, на реалізацію вказаних прав, уклала договір дарування, за яким спірне житлове приміщення подарувала своїй дочці ОСОБА_7

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають права власності на будь-яку частку у вказаному майні, не є сторонами договору, колегія суддів вважає, що жодні їхні права укладанням договору дарування ОСОБА_6 не порушено.

Так як суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини справи, але невірно застосували норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 341, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа орган опіки та піклування Миргородської міської ради Полтавської області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи Миргородська міська рада, Миргородське КЖЕУ, ДКП "Миргородтехінвентаризація", приватний нотаріус ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, договору дарування квартири - відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.