Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору поруки та іпотеки припиненими за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду від 19 січня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року,

13 жовтня 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк", в обґрунтування якого зазначила, що 7 грудня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 укладено договір про іпотечний кредит на отримання останнім 459550 гривень на строк до 7 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних.

В той же день між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір поруки та іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що з 1 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку збільшив ОСОБА_5 розмір відсоткової ставки за іпотечним кредитом без її згоди, внаслідок чого збільшено обсяг її відповідальності, просить визнати припиненим договір поруки та іпотечний договір.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 січня 2011 року позов залишено без задоволення.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в визнанні припинення договору поруки, позовні вимоги в цій частині задоволено.

Ухвалено визнати припиненим з 1 лютого 2009 року договір поруки від 7 грудня 2007 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання припиненим іпотечного договору, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 несе відповідальність перед ПАТ КБ "ПриватБанк" солідарно у повному обсязі за несвоєчасне виконання ОСОБА_5 усіх його зобов’язань за кредитним договором, у тому числі, і у разі збільшення відсоткової ставки.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні припиненим договору поруки, апеляційний суд, з урахуванням положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, правильно встановив, що ОСОБА_4 зобов’язалася відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником ОСОБА_5 усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит від 7 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому (вичерпний перелік яких передбачено п.1.3 договору поруки). Підвищення відсоткової ставки відбулося без попередження та участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні припиненим іпотечного договору, апеляційний суд вірно виходив з вимог ст. 17 Закону України "Про іпотеку", згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) , набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним, знищення або втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, тому дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки при укладенні іпотечного договору дотримані всі передбачені законом істотні умови договору, котрі, як обумовлені згодою сторін та узгоджені сторонами, так і прийняті ними, як обов’язкові умови договору, зазначений договір не може бути припиненим.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року,

Ухвала оскарженню не підлягає.