Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, третя особа: Ялтинська міська рада, управління земельних ресурсів про виділ частки земельної ділянки з загальної сумісної власності, припинення права загальної сумісної власності, встановлення сервітуту за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року,

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_27, ОСОБА_19, ОСОБА_28, ОСОБА_20, ОСОБА_22, третя особа Ялтинська міська рада, про виділ із спільної сумісної власності частки земельної ділянки.

Посилалась на те, що на праві приватної власності їй належала частина багатоквартирного будинковолодіння АДРЕСА_1 та вона і відповідачі є співвласниками земельної ділянки.

Рішенням Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 526 її квартира виділена в окреме приміщення, їй присвоєна окрема поштова адреса як окремому будинку - АДРЕСА_1 та рішенням № 39 від 20 липня 2007 року її будинок виключено з об’єктів комунальної власності.

Просила виділити їй в натурі частину земельної ділянки із земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2010 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_6 із земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, земельну ділянку площею 0, 0364 га, припинено право спільної сумісної власності

ОСОБА_6, встановлено ОСОБА_6 право проходу та проїзду між вулицею Дмитрієва та вулицею Войкова через металеві ворота відповідно до висновків експертизи, визнано за ОСОБА_6 право власності на виділену земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

25 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі рішення Ялтинської міської ради від 18 вересня 2002 року № 33 земельна ділянка площею 0, 4617 га для обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, передана у спільну сумісну власність:

ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_28, ОСОБА_27, ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_6 (а.с.а.с. 27, 60 т.1). Кожен з співвласників отримав держаний акт про право власності на земельну ділянку.

Рішенням Ялтинської міської ради від 6 березня 2007 року № 109 внесені зміни до рішення Ялтинської міської ради від 18 вересня 2002 року № 33 в частині визначення співвласників, яким виділяється земельна ділянка, та до переліку співвласників внесено ОСОБА_23 (а.с.34 т.1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 посилалась на те, що договором від 18 червня 2001 року між співвласниками будинку визначено порядок користування земельною ділянкою, цей порядок затверджений у встановленому законом порядку, згідно з цим договором вона,

ОСОБА_6, користується земельною ділянкою площею 0, 0364 га, яку і просила виділити їй в натурі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи в суді співвласниками земельної ділянки є 12 осіб, включаючи ОСОБА_6, ОСОБА_23 не набув права власності на частину земельної ділянки як її співвласник, а тому розмір земельної ділянки, яка може бути виділена ОСОБА_6 із спільної власності на підставі

ч.5 ст. 89 ЗК України, становить 0, 03847 га, разом з тим згідно з судово-будівельно-технічною експертизою ОСОБА_6 можливо виділити земельну ділянку площею 0,0364 га з улаштуванням окремого входу між

вулицями Дмитрієва та Войкова.

Скасовуючи рішення, апеляційний суд вказав, що при вирішенні питання про виділ частки земельної ділянки суд першої інстанції безпідставно не врахував інтереси ОСОБА_23, який також визначений як співвласник земельної ділянки, отже порушено принцип рівності розміру часток співвласників. Крім того, апеляційний суд вказав, що при визначенні розміру часток необхідно виходити з того, що до державного акту про право спільної власності на земельну ділянку включені землі загального користування – проїзд та прохід загального користування, що також впливає на розмір часток учасників спільної власності. Посилаючись на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Проте з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав.

Так, за змістом ст. 78, 126 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу (2768-14) , а також інших законів, що видаються відповідно до них. Право власності посвідчується державними актами, які видаються та реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами.

Ст. 89 ЗК України, встановлено, що в осіб - співвласників жилого будинку виникає спільна сумісна власність на земельну ділянку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач, слід виходити з розміру його частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої ( постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року (va007700-04) ).

Крім того, відповідно до п.п. 21 та 22 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України (va007700-04) , порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться у сумісній власності, у випадках, коли жилий будинок було поділено в натурі, визначається насамперед договором між співвласниками будинку та земельної ділянки, а тому суд, відповідно до ст.88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів, як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою.

При цьому суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників.

Якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування земельною ділянкою та для зміни цього порядку підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.

Таким чином, законом презюмується, що частки співвласників земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності співвласників жилого будинку, є рівними. Також закон надає право кожному з співвласників на виділ своєї окремої частки із спільної сумісної власності. Право на визначення розміру частки, яке належить співвласнику, закон надає також суду з урахуванням конкретних обставин справи та правовідносин сторін, які виникли на час звернення до суду.

Без визначення розміру земельної ділянки загального користування, визначення часток у праві сумісної власності, вирішити питання про розмір земельної ділянки, яка може бути виділена її співвласникові в натурі, неможливо.

У випадку неможливості виділення в натурі частки, на яку претендує позивач, суд може виділити частку, яка є меншою за площею, задовольнивши позов частково, або за відповідним позовом визначити порядок користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку на підставі рішення Ялтинської міської ради від 18 вересня 2002 року № 33 ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_27, ОСОБА_29, ОСОБА_28. ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_6 є власниками земельної ділянки площею

0, 4617 га. Оскільки усі співвласники земельної ділянки є співвласниками житлового будинку, частка кожного ж них у земельній ділянці не встановлена судом, то в даному випадку їх частки є рівними. Проте в загальну площу земельної ділянки включені також ділянки загального користування, саме проїзні і під’їздні шляхи, площу яких не відраховано із загальної площі земельної ділянки, що знаходиться у спільній сумісній власності.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що угодою, укладеною у 2001 році між власниками квартир в будинковолодінні АДРЕСА_1, визначений порядок користування земельною ділянкою, також можливість виділу частки земельної ділянки у відповідності до цієї угоди площею, що менше, ніж частки співвласників, визначено згідно з судовою будівельно - технічною експертизою.

Не погоджуючись з висновками експертизи, апеляційний суд поставив під сумнів її достовірність в частині можливості виділу земельної ділянки саме з огляду на порушене право ОСОБА_23 та права інших співвласників на рівні частини земельної ділянки.

Однак, апеляційний суд не врахував наведені вище вимоги закону, а також те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 86 ЗК України право власності на землю посвідчується державним актом, а право на використання земельної ділянки настає з часу встановлення меж земельної ділянки в натурі, та не встановив, чи отримав ОСОБА_23 державний акт на частину земельної ділянки та чи були внесені відповідні зміни до державного акту від 15 грудня 2004 року та в якій частині перейшло до нього право на земельну ділянку.

Таким чином, суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не встановили усі фактичні обставини справи, які відповідно до вимог матеріального права мають бути встановлені при вирішенні спору, що відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, третя особа: Ялтинська міська рада, управління земельних ресурсів про виділ частки земельної ділянки з загальної сумісної власності, припинення права загальної сумісної власності, встановлення сервітуту направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.