Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в спілкуванні з онукою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в спілкуванні з онукою, мотивуючи свої вимоги тим, що від шлюбу її сина з відповідачкою, який було розірвано у 2009 році, є онука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка зазначила, що постійно спілкувалася з онукою, приймала участь в її вихованні, надавала їй матеріальну допомогу.

Вироком суду у березні 2010 року сина позивачки - ОСОБА_5 засуджено до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Після розірвання шлюбу та арешту ОСОБА_5 відповідачка перестала дозволяти спілкуватися з онукою, не дозволяє їй бачитися з нею, заборонила приймати від неї подарунки.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 10 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов’язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди в спілкуванні ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши два дні побачень з онукою на тиждень – понеділок і п’ятницю по 5 годин в світовий день.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з моменту народження онучки до моменту розлучення її сина з відповідачкою спілкувалася з нею, брала участь у її вихованні і утриманні. Після розірвання шлюбу сина з невісткою, остання стала чинити перешкоди в спілкуванні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка характеризується позитивно, відповідачка бажає не допустити бабусю до участі у вихованні дитини лише з причини протиправної поведінки колишнього чоловіка.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що наявний у справі витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Кремінської райдержадміністрації від 14 липня 2010 року не може бути взято до уваги, оскільки відсутні документи, якими б підтверджувався статус комісії як органу опіки і піклування та не встановлено порядку участі позивачки у вихованні онуки і спілкування з нею.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.

Це право дитини включає, крім виховання батьками, право на спілкування з іншими членами сім’ї: дідом, бабою, іншими родичами.

Відповідно до вимог ст. 257 Сімейного кодексу України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Згідно ст. 263 Сімейного кодексу України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 159 Сімейного кодексу України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

З матеріалів справи вбачається, що саме висновок комісії з питань захисту прав дитини Кремінської районної державної адміністрації від 14 липня 2010 року залучений до матеріалів справи (а. с. 10). Апеляційний суд не врахував, що зазначений орган і є органом опіки та піклування в розумінні ст. 19 Сімейного кодексу України.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність підтвердження статусу комісії з питань захисту прав дитини не ґрунтується на законі.

Крім того, з обставин справи вбачається, що представник органу опіки та піклування відповідно до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України приймав участь в судовому засіданні (а. с. 31), підтримував висновок комісії щодо участі позивачки у спілкуванні з онукою (а. с. 47).

Вирішуючи спір щодо участі бабусі у вихованні онуки, суд першої інстанції дослідив висновок органу опіки та піклування із цього питання, встановив, що при побаченні з онукою двічі на тиждень по 5 годин у світовий день найкращим чином будуть забезпечуватися інтереси дитини. Висновок апеляційного суду про те, що судом першої інстанції не встановлено порядку участі позивачки у вихованні онуки і спілкування з нею є неправильним.

Суд першої інстанції надав оцінку всім доказам, наданим сторонами.

Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування, який був складений з урахуванням результатів обстеження житлових умов позивачки, ОСОБА_3 проживає у 2-х кімнатній квартирі зі всіма зручностями, в квартирі чисто, є багато різноманітних дитячих іграшок та книжок, створено відчуття комфорту та затишку. Умови проживання ОСОБА_3 дозволяють малолітній дитині перебувати в цій сім’ї (а. с. 9-10).

Згідно довідки Пенсійного Фонду України позивачка є пенсіонеркою, не працює (а.с. 7).

З наданої до суду характеристики за місцем проживання характеризується виключно позитивно, займалася вихованням внучки, проявляла любов до неї (а.с.24).

З пояснень допитаних судом свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 після розлучення сина з відповідачкою позивачка всіляко старалася побачитися з онукою, купувала їй іграшки, дитячі речі, продукти харчування.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги заперечення відповідачки, які зводилися лише до протиправної поведінки колишнього чоловіка, який відбуває покарання за навмисні злочини. Зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову про усунення перешкод в спілкуванні бабці з онукою.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення ним спору.

На порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки суду першої інстанції, не встановив та не зазначив у рішенні, в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено.

Оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, відповідно до ст. 339 ЦПК України колегія судів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано апеляційним судом.

Керуючись ст. 338, ст. 339 ЦПК колегія судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року скасувати, а рішення Кремінського районного суду Луганської області від 10 вересня 2010 року залишити в силі.

Ухала оскарженню не підлягає.