6-10186св11 Про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди - 05.10.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївпобутсервіс" про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2011 року

У вересні 2010 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, із врахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь 10 189 грн. 07 коп. недоплаченої заробітної плати та компенсаційних виплат внаслідок невірного їх обчислення відповідачем, 99 грн. індексації заробітної плати, 3 267 грн. 93 коп. середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку, а також 2 500 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1 січня 2008 року по 23 квітня 2010 року працювала у відповідача на посадах майстра та начальника дільниці за сумісництвом на 0,5 ставки. При звільненні з роботи за власним бажанням, відповідач не провів з нею повного розрахунку. Крім того, за час роботи відповідач неправильно нараховував та виплачував їй заробітну плату, листи непрацездатності. Такі дії відповідача призвели до порушення її трудових прав та завдали моральних страждань.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 листопада 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену заробітної плати за період з 1 січня 2008 року по 23 квітня 2010 року у розмірі 10 189 грн. 07 коп., індексацію заробітної плати у розмірі 99 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3 267 грн. 93 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2011 року рішення суду першої інстанції змінено в частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат. Стягнуто з відповідача на користь позивача 509 грн. 40 коп. заборгованості із заробітної плати, 500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшено розмір стягнутого в дохід держави судового збору. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про перерахунок заробітної плати скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводи щодо законності та обґрунтованості рішення в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі трудової угоди позивач з 2 січня 2008 року по 1 серпня 2008 року працювала у відповідача на посаді начальника дільниць хімчистки; з 1 серпня 2008 року за сумісництвом начальником дільниць відповідно до штатного розкладу на 0,5 ставки; з 1 жовтня 2008 року переведена на посаду майстра дільниць за сумісництвом на 0,5 ставки з окладом 375 грн. із режимом роботи три робочі дні на тиждень по 4 години.

Наказом № 7-к від 23 квітня 2010 року позивач звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену заробітну плату за період з 1 січня 2008 року по 23 квітня 2010 року у розмірі 10 189 грн. 07 коп., індексацію заробітної плати – 99 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні – 3 267 грн. 93 коп., а всього: 13 4556 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 95 КЗпП України, ст. 14 Закону України "Про оплату праці", Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України та всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 -2005 роки від 10 квітня 2004 року, ст. 24 Закону України "Про відпустки" ставка, з якої необхідно було обчислювати заробітну плату позивачу, вдвічі більша, ніж та з якої обчислювалася та виплачувалася їй заробітна плата, їй не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, не проведено оплату за листками непрацездатності та не проведено індексацію заробітної плати.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягуючи на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 509 грн. 40 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а всього: 1 009 грн. 40 коп., апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України позивач пропустила строк звернення до суду щодо вирішення спору розміри та порядок нарахування заробітної плати; суд безпідставно стягнув на користь позивача виплати за листками непрацездатності, оскільки такі нею не було надано відповідачу. Із врахуванням конкретних обставин справи, співмірності частки, яку відповідач не доплатив позивачу при здійсненні повного розрахунку при звільненні у порівнянні із її заробітком, апеляційний суд зменшив розмір середньої заробітної плати за час розрахунку при звільненні та визначив його у розмірі 500 грн.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду вимогам ст. ст. 213, 316 ЦПК України не відповідає.

Судами встановлено, що у день звільнення позивач працювала, але відповідач не провів з нею повний розрахунок. У червні відповідач направив позивачу письмове повідомлення про необхідність з?явитися в бухгалтерію для отримання повного розрахунку. Проте, позивач не з?явилися за повним розрахунком, а 26 вересня 2010 року звернулася до суду із позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З огляду на положення ст. 233 КЗпП України, вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні ( ст. 117 КЗпП України) необхідно виходити з положень частини першої цієї статті і враховувати, що перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася про порушення свого права чи могла про це дізнатися.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст.233 КЗпП).

Водночас, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо вирішення спору про розміри та порядок нарахування заробітної плати, апеляційний суд не з'ясував та не зазначив початок перебігу цього строку та його закінчення, хоча з’ясування цих обставин має значення для вирішення питання про пропуск позивачем строку звернення до суду, отже, дійшов передчасного висновку про відмову у позові в цій частині у зв?язку із пропуском строку звернення до суду.

У мотивувальній частині рішення апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача виплати за листками непрацездатності, оскільки позивач не надала суду належних доказів про те, що вона пред’явила їх відповідачу для проведення виплат з попереднім прийняттям відповідного рішення спеціально створеною на підприємстві комісією із соціального страхування.

Водночас у резолютивній частині рішення суд не зазначив висновку щодо цієї позовної вимоги.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині зміни та скасування рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 листопада 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав визначених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2011 року скасувати в частині зміни та скасування рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 листопада 2010 року, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині - залишити без змін.