Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом міської клінічної лікарні № 3 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4, третя особа – служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення з гуртожитку, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені міської клінічної лікарні № 3, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2011 року,

У листопаді 2010 року міська клінічна лікарня № 3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила виселити відповідача та її неповнолітню доньку з кімнати АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст. ст. 107, 116, 127-129 ЖК УРСР.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 13 грудня 2010 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 до квартири АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову міської клінічної лікарні № 3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені міської клінічної лікарні № 3, просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення, про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів про те, що ОСОБА_3 була визнана такою, що втратила право проживання у гуртожитку, тому підстави для її виселення відсутні. Також апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції задовольнив позов з підстав припинення відповідачем трудових відносин з позивачем, хоча останній не посилався на ці обставини у позовній заяві.

Проте повністю погодитися з такими висновками не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 разом з чоловіком ОСОБА_6 та дочкою ОСОБА_4 на підставі ордеру № 110 від 4 червня 1998 року були вселені в АДРЕСА_1.

6 лютого 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вибули з АДРЕСА_1 зазначеного гуртожитку на постійне місце проживання до належної на праві власності ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою КП "ЖЕК № 7" від 14 жовтня 2010 року № 2076, та були зареєстровані в цьому жилому приміщенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України в разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

З урахуванням зазначеної норми член сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред’явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою іншого постійного місця проживання.

З особового рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що відповідачка разом з дочкою після вибуття з гуртожитку зареєструвались в ньому 24 листопада 2006 року.

Доказів про те, що ОСОБА_3 отримала ордер на вселення та дозвіл на реєстрацію в гуртожитку після її вибуття на інше постійне проживання не подано.

Апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав.

Допущене судом першої інстанції порушення щодо вирішення спору з підстав, на які позивач не посилався, підлягало виправленню апеляційним судом шляхом встановлення обставин, на які посилався позивач в обґрунтування вимог та з якими він пов’язував виселення відповідача.

Порушення апеляційним судом норм процесуального права (ст. ст. 10, 11 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим і в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені міської клінічної лікарні № 3, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.