6-1464св11 Про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку - 05.10.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеської області, за участю особи органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації ОМР про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_4 що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення,-

У березні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.

Позивачі посилаються на те, що відповідачка та її дитина у спірній квартирі не проживає, спільне господарство не веде, мешкає разом з чоловіком за іншою адресою, витрати по утриманню квартири не несе.

Відповідачка позов не визнала, та звернулась із зустрічним позовом про вселення у спірну квартиру, посилаючись на те, що дідусь, бабуся та батько перешкоджають їй з дитиною мешкати у спірній квартирі.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2010 року у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення задоволено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 діючого в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким первісний позов задоволено, а також зобов’язано Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеської області, зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1. У задоволені зустрічного позову про вселення відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не з’ясовані фактичні обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Так із матеріалів справи вбачається, що первісний позов заявлено із підстав передбачених ст. 71 ЖК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Ст. 72 цього Кодексу передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до абз. 1 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) (із змінами внесеними постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах № 15 від 25.05.1998 року (v0015700-98) та № 7 від 30.05.2008 року (v0007700-08) ) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) " у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Початок перебігу строку відсутності визначається з дня непроживання особи в займаному приміщенні.

При розгляді справи про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки необхідно встановити чи набула особа право користуватися займаним приміщенням; з якого часу особа не проживає в жилому приміщенні без поважних причин; чи не переривався перебіг строку тимчасової відсутності; чи підтверджується те, що особі чинились перешкоди у вселені. Зазначені обставини повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами, як це передбачено ст.ст. 58, 59 ЦПК України.

Апеляційний суд вказані обставини належним чином не з’ясував, надані із цього приводу докази в сукупності не проаналізував та не оцінив, що призвело до неправильних висновків у справі.

Зокрема, апеляційний суд своє рішення про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування спірною квартирою обґрунтував виключно фактами, вказаними в позовних вимогах до них, а також актами за травень і грудень 2007 року та лютий 2008 року у котрих посвідчено відсутність відповідачки у квартирі з моменту реєстрації. При цьому суд не звернув увагу на те, що свідки, котрі посвідчували інформацію зазначену у актах не вказали з яких джерел їм стало відомо про те, коли ОСОБА_4 була зареєстрована у спірній квартирі. Належним чином оцінити твердження вказаних осіб неможливо у зв’язку з відсутністю у актах відомостей про місце проживання самих "свідків".

У той же час, апеляційний суд жодним чином не оцінив довідки № 210, № 494, № 2277, котрі були видані відповідно 4 червня 2009 року, 25 лютого та 21 липня 2010 року житлово-експлуатаційною організацією про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на час видачі довідок прожили у спірній квартирі. (т.1 а.с. 141, 198, 212).

Не дослідженими судом залишилося і ті обставини, що стосувалися отримання ОСОБА_1 ордеру № НОМЕР_1 від 23 січня 2001 року на вселення у спірну квартиру на сім’ю із чотирьох чоловік : дружину, сина та онуку – ОСОБА_4. - ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Апеляційний суд не зважив на те, що на момент отримання ордеру відповідачці виповнилося лише тринадцять років і не встановив місце проживання дитини на той час.

Не зазначив у своєму рішенні апеляційний суд і те з якого часу відповідачка вибула із спірного житла. Твердження позивачів про те, що вона не проживала в ньому із моменту укладення ними договору найму, суд не перевірив.

Жодного доказу, котрий свідчив би про те, що ОСОБА_4 має інше житло і проживає там суди не навели.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.