Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

Суддів:

Умнової О.В., Фаловської І.М., Савченко В.О., Висоцької В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом кредитної спілки "Інкомвклад" до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання кредитних договорів недійсними, за касаційною скаргою Войдюка Романа В?ячеславовича – представника кредитної спілки "Інкомвклад" на рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2011 року, -

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсними кредитні договори № 2905/07-03 від 29 травня 2007 року та № 2902/08-101 від 29 лютого 2008 року, укладені між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5.

Позов мотивований тим, що 29 травня 2007 року між КС "Інкомвклад" та ОСОБА_5. був укладений кредитний договір № 2905/07-03, згідно умов якого останній отримав кредит в сумі 1300000 грн. 29 лютого 2008 року між КС "Інковклад" та ОСОБА_5. укладений кредитний договір №2902/08-101, згідно якого ОСОБА_5. отримав кредит в сумі 500000 грн. Відповідно до умов п. 6.8. даних договорів сторони погодили, що ОСОБА_5 без попередньої письмової згоди позивача не має права відчужувати, передавати будь-якими способами власне майно, надавати його в заставу (іпотеку) оренду, користування третім особам, передавати в статутні фонди юридичних осіб, та інше, бути гарантом або поручителем інших юридичних або фізичних осіб, отримувати кредитні кошти в інших банках. Разом з тим, в порушення взятих на себе зобов’язань, ОСОБА_5., 26 грудня 2007 року уклав з ПАТ "УкрСиббанк" кредитний договір № 11277794000 на суму 170000 доларів США, та 10 квітня 2008 року кредитний договір № 11330849000 на суму 119000 доларів США. Укладення договорів з ПАТ "УкрСиббанк" призвело до погіршення майнового стану ОСОБА_5., який порушив зобов?язання, взяті на себе відповідно до умов п. 6.8. кредитних договорів, укладених з КС "Інкомвклад". Вказані обставини, на думку позивача є підставою для визнання таких договорів недійсними.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 грудня 2010 року даний позов задоволений у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2011 року апеляційна скарга ПАТ "УкрСиббанк" задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи № 2-9179/10, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Місцевий суд, задовольняючи даний позов виходив з положень ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України, якими визначено право сторін на вільне укладення договору, визначення його умов на власний розсуд та обов’язковість умов, погоджених ними. При укладенні кредитних договорів з КС "Інкомвклад", ОСОБА_5. погодився з положеннями п.6.8 про заборону без згоди КС "Інкомвклад" одержувати кредитні кошти в інших установах банку та передавати належне йому майно в іпотеку, заставу, тощо. Тому, порушення таких умов договору свідчить про невідповідність оспорюваних правочинів вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання їх недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено жодної із обставин, яка передбачена законом як підстава для визнання правочину недійсним і яка б відповідно давала підстави визнати недійсними кредитні договори, укладені між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 ЦК України)

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ст. 628 ЦК України)

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 травня 2007 року між КС "Інкомвклад" та ОСОБА_5. був укладений кредитний договір № 2905/07-03, згідно якого ОСОБА_5. отримав кредит в сумі 1300000, зі сплатою 18% річних, з кінцевим терміном повернення 30 липня 2007 року.

29 лютого 2008 року між КС "Інкомвклад" та ОСОБА_5. був укладений кредитний договір № 2902/08-101, згідно якого ОСОБА_5. отримав кредит в сумі 500000 грн. зі сплатою 17 % річних з кінцевим терміном повернення 01 березня 2013 року.

Відповідно до п. 6.8. даних кредитних договорів сторони погодили, що відповідач зобов’язався не відчужувати, передавати будь-якими способами власне майно, надавати його в заставу (іпотеку), оренду, користування тертім особам, передавати в статутні фонди юридичних осіб, та інше, бути гарантом або поручителем інших юридичних або фізичних осіб, отримувати кредитні кошти в інших банках та кредитних спілках без попередньої письмової згоди позивача.

Разом з тим, в порушення домовленостей за умовами кредитних договорів ОСОБА_5. взяті на себе зобов?язання не виконав та 26 грудня 2007 року уклав з ПАТ "УкрСиббанк" кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11277794000, згідно якого отримав кредитні кошти в сумі 170000 доларів США та передав в забезпечення виконання зобов?язання в іпотеку ПАТ "УкрСиббанку" належне йому майно, а саме: приміщення в будинку відпочинку, загальною площею 56,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

10 квітня 2008 року уклав з ПАТ "УкрСиббанк" кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11330849000, згідно якого отримав кредитні кошти в сумі 119000 доларів США. В забезпечення цього кредитного договору ОСОБА_5. передав в іпотеку ПАТ "УкрСиббанк" належне йому майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 94,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову КС "Інкомвклад" свій висновок достатньо не обґрунтував, не навів ґрунтовних мотивів, за якими він вважає неправильними висновки місцевого суду, встановлені ним факти не спростував, детально не перевірив доводів позивача щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

В оскаржуваному рішенні апеляційного суду не наведено мотивів, з яких суд виходив вважаючи, що позивачем не доведено жодної із обставин, що передбачена законом як підстава для визнання правочину недійсним.

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання кредитних договорів недійсними не врахував положень ст.ст. 1048- 1052, 1054 ЦК України, Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) щодо чинності кредитних договорів, не дав їм відповідної правової оцінки з посиланням на обставини, встановлені у спірних правовідносинах.

Місцевим судом не зазначено обґрунтованих висновків щодо наявності правових підстав для застосування до оспорюваних кредитних договорів положень ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Висновки судів, як першої, так і апеляційної інстанцій належним чином не мотивовані.

Враховуючи допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалені ними рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв’язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України такі рішення слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу кредитної спілки "Інкомвклад" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2011 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 грудня 2010 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.