Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2010 року,

У січні 2010 року акціонерне товариство "Український інноваційний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) "Український інноваційний банк" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 серпня 2007 року між банком і третьою особою у справі – ОСОБА_2 – укладено кредитний договір, а 30 вересня 2008 року укладено додаткову угоду. Позичальник отримав кредит у розмірі 642 700 доларів США на строк до 9 серпня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних. 9 серпня 2007 року між банком і відповідачем – ОСОБА_1 – укладено договір іпотеки на житловий чотирьохквартирний будинок загальною площею 797,2 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Оскільки позичальник (третя особа у справі) допустив заборгованість за кредитом, яка становить 842 148,28 доларів США, ПАТ "Український інноваційний банк" просив стягнути частину заборгованості позичальника у розмірі 400 тис. доларів США шляхом звернення стягнення на належний іпотекодавцю предмет іпотеки.

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Обухівського районного суду Київської області від 8 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Український інноваційний банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 400 тис. доларів США, що складає 3 172 000 грн. У рахунок погашення цієї заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки – житловий чотирьохквартирний будинок загальною площею 797,2 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1. Визначено спосіб звернення на предмет іпотеки. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2010 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Український інноваційний банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Український інноваційний банк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові, виходив із того, що суд стягнув заборгованість за кредитом з майнового поручителя, який не є стороною кредитного договору, що не передбачено законом. Незважаючи на те, що таке судове рішення раніше в апеляційному порядку вже скасовувалось та пропонувалось залучити в якості відповідача позичальника, судом це не зроблено, так як він залишився третьою особою.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 9 серпня 2007 року між ПАТ "Український інноваційний банк" і третьою особою у справі – ОСОБА_2 – укладено кредитний договір, а 30 вересня 2008 року укладено додаткову угоду. Позичальник отримав кредит у розмірі 642 700 доларів США на строк до 9 серпня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних. 9 серпня 2007 року між ПАТ "Український інноваційний банк" і відповідачем – ОСОБА_1 – укладено договір іпотеки на житловий чотирьохквартирний будинок загальною площею 797,2 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Позичальник (третя особа у справі) допустив заборгованість за кредитом, яка становила 842 148,28 доларів США, у зв’язку із чим ПАТ "Український інноваційний банк" просив стягнути частину заборгованості позичальника у розмірі 400 тис. доларів США шляхом звернення стягнення на належний іпотекодавцю (відповідачу у справі) предмет іпотеки.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду про те, що у даній справі обов’язково відповідачем має бути позичальник, яким є ОСОБА_2, помилковий, оскільки в силу ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, пред’явивши вимоги до майнового поручителя ОСОБА_1, який є солідарним боржником, позивач (кредитодавець) реалізував своє право на звернення до суду у спосіб, визначений законом.

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не визначився з обставинами, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановив відповідні їм правовідносини. При цьому не звернув уваги на те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає предмету позовних вимог ПАТ "Український інноваційний банк", який, по суті, просив не стягнути кредитну заборгованість з майнового поручителя та додатково звернути стягнення на предмет іпотеки, а стягнути кредитну заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що означає звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновим поручителем, із визначенням кредитної заборгованості за основним зобов’язанням.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.