6-29693св11 Про визнання недійсними заповітів - 05.10.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання недійсними заповітів; та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_6 та приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання недійсним заповіту; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 і ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6; приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2011 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання недійсними заповітів, мотивуючи свої вимоги тим, що його батько ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, заповітом від 03 листопада 2003 року заповів все належне йому майно. Згодом йому стало відомо, що 01 листопада 2004 року батьком зроблено заповідальне розпорядження на його користь на інше майно, а раніше складений заповіт скасовано. Вважає, що останні заповіти батьком складені під час хвороби, заповідач не розумів значення своїх дій, психічне захворювання не дозволяло йому керувати своїми діями.

Третя особа – ОСОБА_5 заявила самостійні позовні вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до договору купівлі – продажу від 29 грудня 2009 року є власником спадкового майна – нежитлового приміщення №75 розташованого у житловому будинку А - 5, 7 за адресою АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська. Право власності останнього виникло на підставі договору купівлі – продажу від 02 квітня 2004 року, укладеному між ОСОБА_10 і ОСОБА_3, діючим по довіреності від імені ОСОБА_9 Даний договір було визнано дійсним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2005 року. ОСОБА_5 вважає, що спірне приміщення на день смерті не належало ОСОБА_9, оскільки ним раніше був укладений зазначений договір купівлі – продажу.

Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 та приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що із померлим вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2001 року, заповіти ОСОБА_9 складені відповідно до закону, нотаріально посвідчені.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2011 року, відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в задоволенні заявлених позовів.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано дійсним заповіт, складений ОСОБА_9 12 липня 2005 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлове приміщення № 75 у житловому будинку А -5, 7 у підвалі поз. з 1 по 12 площею 96.8 кв. м., на першому поверсі поз. з 1 по 9 площею 162.0 кв. м., ґанок, загальною площею 258.8 кв. м., що розташоване в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 судовий збір 1700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи 120 грн., а всього 1820 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвалених судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 27 липня 2001 року. 01.11.2004 року ОСОБА_9 заповів сину ОСОБА_3 АДРЕСА_2 в м. Дніпропетровську. ОСОБА_9 12 липня 2005 року склав заповіт, в якому заповідав ОСОБА_4 вказане нежитлове приміщення № 75 у житловому будинку А -5, 7, що розташоване в АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до висновку посмертної судово – психіатричної експертизи ОСОБА_9 в момент складання заповітів від 01 листопада 2004 року і 12 липня 2005 року не страждав психічним захворюванням і міг розуміти значення своїх дій.

Крім того, відповідно до довідки Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру, на момент огляду лікарем – психіатром 14 липня 2005 року померлий ОСОБА_9 був визнаний придатним до керування транспортним засобом.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права з інтереси порушені.

Для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Згідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви в правильності висновку експерта, пов’язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

З обставин справи вбачається, що відповідно до висновку посмертної судово – психіатричної експертизи № 18 від 31 липня 2007 року, проведеної відділенням судово – психіатричних експертиз комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня", покійний ОСОБА_9 в момент складання заповітів від 01 листопада 2004 року і 12 липня 2005 року не страждав психічним захворюванням і міг розуміти значення своїх дій (т.2 а.с.49-50).

Оскільки експертами були досліджені не всі матеріали стосовно стану здоров’я померлого за 2003-2005 роки (лікарняна справа, медична картка хворого, медичні висновки), ухвалою суду першої інстанції від 02.07.2009 року визнано необхідним призначення додаткової посмертної судово - психіатричної експертизи (т.2 а.с.286).

Висновком додаткової посмертної судово – психіатричної експертизи № 26 від 08.09. 2009 року, проведеної відділенням судово – психіатричних експертиз комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня" неможливо вирішити експертні питання у зв’язку з недостатністю відомостей стосовно психічного стану ОСОБА_9 в наданій медичній документації (т.3 а. с. 3-5).

Проте суд у порушення вимог ст. 212 ЦПК належної правової оцінки зазначеному висновку не дав,чому не прийняв його до уваги в рішенні не зазначив.

Не дивлячись на те, що позивачем неодноразово заявлялися клопотання про проведення експертизи як при розгляді справи судом першої інстанції, так і при розгляді справи апеляційною інстанцією, в задоволенні клопотання судами безпідставно було відмовлено.

Судами не враховано, що у випадках, коли виникає необхідність провести дослідження нових об'єктів або щодо інших обставин справи, суд призначає нову експертизу, яка не є додатковою.

Таким чином, судами неповно досліджено обставини та матеріали справи, та не надано оцінки всім зібраним доказам, а саме наданим позивачем ОСОБА_3 медичним документам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Визнаючи дійсним заповіт, складений ОСОБА_9 12 липня 2005 року, суд не врахував, що главою 85 ЦК України (435-15) , яка регулює порядок спадкування за заповітом і є спеціальною, не передбачає можливості визнання судом дійсним заповіту.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи .

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2011 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.