Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі – ПАТ "Златобанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 травня 2011 року,

У січні 2011 року ПАТ "Златобанк" звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що між ним та відповідачем було укладено договір № 1624210 про надання та використання міжнародної платіжної картки. Згідно з умовами договору банк надав відповідачу міжнародну платіжну картку, емітовану банком, та відкрив картковий рахунок № НОМЕР_1. Крім того, відповідно до договору про надання кредиту овердрафту від 24 березня 2010 року позивач надав відповідачу кредит овердрафт для споживчих потреб з максимальним лімітом заборгованості в сумі 100 тис. грн. зі строком повернення до 18 березня 2010 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 25 процентів річних. Кредитні кошти були надані відповідачу шляхом встановлення ліміту кредитування по картковому рахунку № НОМЕР_1 в сумі 99 356 грн. 55 коп. Зважаючи на те, що на думку банку, відповідач порушив умови договору овердрафту, не повернув позивачу суму основного боргу, не сплачував проценти за користування кредитом, у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком в розмірі 99 356 грн. 55 коп. – за договором овердрафту, 12 589 грн. 64 коп. - за простроченими процентами, 1 837 грн. 42 коп. - за нарахованими процентами, 180 грн. 73 коп. – пеня.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2011 року, позовні вимоги ПАТ "Златобанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Златобанк" заборгованість за договором про надання кредиту овердрафту на картковий рахунок станом на 28 січня 2010 року - 113 964 грн. 34 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Златобанк" 1 259 грн. 64 коп. на відшкодування судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що 18 березня 2010 року між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_1 укладено договір № 1624210 про надання та використання міжнародної платіжної картки, згідно умов якого позивач надав відповідачу емітовану міжнародну платіжну карту, яка є власністю банку й не підлягає передачі іншій особі. Відповідно до договору про надання кредиту овердрафту від 24 березня 2010 року позивач надав відповідачу кредит овердрафт для споживчих потреб з максимальним лімітом заборгованості в сумі 100 тис. грн. зі строком повернення до 18 березня 2010 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 25 процентів річних.

Відповідач умови договору належним чином не виконував та з червня 2011 року не сплачував проценти за користування кредитом овердрафт, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 113 964 грн. 34 коп.

Проте, з такими висновками суду у повній мірі погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідально до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зазначено у статті 60 ЦПК України.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Вказані вимоги закону суд першої інстанції залишив поза увагою. Як видно із рішення суду першої інстанції, розглядаючи справу, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не зміг довести того, що не передавав іншій особі міжнародну платіжну картку, що була використана у ФРН та розголосив її ПІН-код.

Вважаючи, що свої заперечення проти позовних вимог відповідач мав підтвердити належними і допустимими доказами, суд задовольнив вимоги позивача.

При цьому суд, поклавши за таких обставин обов’язок доказування на відповідача не звернув уваги на вимоги закону, що стосуються правил доказування у цивільній справі і на один із основних принципів цивільного права – презумпцію добропорядності.

У порушення вищезгаданих вимог закону та правил встановлених ст. 215 ЦПК України, суд першої інстанції у своєму рішенні не навів заперечень відповідача, не проаналізував їх, не оцінив, не мотивував відсутність фактів, якими обґрунтовувалися заперечення проти позовних вимог.

Зокрема, поза увагою суду залишилися твердження відповідача про те, що вночі 22 червня 2010 року через один із банкоматів Федеративної Республіки Німеччини з рахунку ОСОБА_1, котрий на той час перебував в Україні, було списано 88 98З гривень 69 копійок. Виявивши це завдяки електронному повідомленню, котре надійшло на телефон відповідача, останній відразу звернувся до банку та правоохоронних органів із заявою про те, що вказана операція здійснена без його відому та поза його волевиявленням. При цьому вказана особа на підтвердження своєї заяви надала закордонний паспорт та банківську картку. 1 липня 2010 року органами внутрішніх справ за результатами дослідчої перевірки по зверненню ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, а він визнаний потерпілим від злочину. Вказані обставини підтверджуються матеріалами цивільної справи.

Суд не у повній мірі визначився також і з тим, які правовідносини сторін випливають із встановлених у справі обставин, а також із правовими нормами, що підлягають застосуванню до вказаних правовідносин (ст. 214 ЦПК України). Зокрема, суд не врахував, що відповідно до Постанови Національного банку України № 223 від 30 квітня 2004 року "Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів" (z0474-10) та п.п. 6.7., 6.8., 7.11., 10.1. Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням" емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Процесингова або клірингова установа, розрахунковий банк зобов'язані в порядку, установленому законодавством України, надавати члену та учаснику платіжної системи, а також судам та органам досудового слідства послуги для визначення достовірності інформації, яка міститься в електронних документах, що обробляються платіжною системою, яку обслуговує ця процесингова, клірингова установа або розрахунковий банк, якщо член, учасник платіжної системи бере участь у розгляді спору судом.

Пунктом 3.1.9 Договору про надання та використання міжнародної платіжної картки між позивачем та відповідачем, передбачено, що за письмовою заявою клієнта банк зобов’язаний провести розслідування щодо спірної трансакції.

Суд не звернув увагу на те, що перевірка, яка була здійснена банком у зв’язку зі зверненням відповідача, як видно із матеріалів цивільної справи полягала у отриманні інформаційних листів від осіб, котрі не були сторонами договору та причетність до справи котрих не зрозуміла. Так, у справі наявні документи, що підтверджують проведення розслідування "ПЦ ПУМБ" та невстановленим банком-еквайером. Хоча останні заявили про відсутність можливості зробити однозначний висновок з приводу операцій по рахунку ОСОБА_1, суд не перевіривши допустимість даних доказів і не відхиляючи їх, прийшов до власного висновку про те, що відповідач розголосив ПІН-код платіжної картки та комусь її передав (а.с. 39,40 т.1).

Не зважаючи на процесуальні вимоги щодо критеріїв доказів та їх оцінки, суд першої інстанції, як видно із змісту відповідного рішення, обґрунтував рішення виключно на власному переконанні, що не базувалося на всебічному повному і об’єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не з'ясував чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Натомість твердження суду апеляційної інстанції про ненадання відповідачем доказів, котрі б свідчили про зняття коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 з вини банку, свідчать про те, що судом не враховані нормативно-правові акти що регулюють діяльність в Україні банківської системи, а покладення на відповідача обов’язку доказування необґрунтованості позовних вимог і, застосування як санкції невиконання цього обов’язку, - задоволення позовних вимог, суперечить ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст.ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів, законності й обґрунтованості рішення суду, вони в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 травня 2011 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.