Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", треті особи: ОСОБА_7, ЗАТ КБ "ПриватБанк", про стягнення страхової виплати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою її представником – адвокатом ОСОБА_8, на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року, -

ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", треті особи: ОСОБА_7, ЗАТ КБ "ПриватБанк", про стягнення страхової виплати та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Стягнено з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_6 85381,23 грн.

Зараховано на погашення цієї суми раніше сплачену Закритим акціонерним товариство "Страхова група "ТАС" за платіжним дорученням № 2681 від 17 серпня 2006 року суму у розмірі 85381,23 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" задоволено.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні позову.

Зобов’язано ОСОБА_6 повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова група "ТАС" безпідставно стягнуте страхове відшкодування в сумі 85381,23 грн. та судовий збір у розмірі 853,81 грн. за скасованим рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2005 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивачка у порушення умов договору страхування автомобіля "Mitsubishi Carisma" від 19 грудня 2003 року не повідомила свого страховика про передачу транспортного засобу у керування довіреній особі – чоловіку позивачки ОСОБА_7, що є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

Проте з вказаним висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, 19 грудня 2003 року між ОСОБА_6 та Закритим акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" був укладений договір страхування належного позивачці автомобіля "Mitsubishi Carisma" та підписаний страховий поліс № КСНТ 21/48/44/39-3217 від 19.12.2003 року, за умовами якого страховим випадком є пошкодження або знищення внаслідок ДТП транспортного засобу. Строк дії договору визначений з 20 грудня 2003 року по 20 грудня 2004 року.

12 серпня 2004 року, під час дії страхового полісу, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний позивачці застрахований автомобіль було пошкоджено і позивачці завдано шкоду в розмірі 88938,78 грн. Розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи складає 85381,23 грн., що не спростовувалось представником страховика.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов’язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідач відмовив ОСОБА_6 у здійсненні страхової виплати, керуючись п.п. 5.1.8 Правил добровільного страхування наземного транспорту, зареєстрованих Міністерством фінансів України 07 жовтня 2002 року, відповідно до яких до страхових випадків не віднесено і виплати страхового відшкодування не здійснюються при знищенні, пошкодженні, незаконному заволодінні транспортним засобом внаслідок або під час фізичної зміни страхового ризику, яка не була письмово прийнята страховиком.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору страхування та підписанні страхового поліса ОСОБА_6 надала страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу "Mitsubishi Carisma", 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, видане 12.12.2003 року, з якого вбачається, право керування зазначеним автомобілем має ОСОБА_7.

Відповідачу було відомо про те, що право керування вказаним транспортним засобом належить ОСОБА_7, а позивачка посвідчення водія ніколи не мала, отже, відмова страховика у виплаті страхового відшкодування на підставі того, що його не було повідомлено про всіх осіб, що можуть керувати вказаним автомобілем не може вважатися обґрунтованою.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Натомість визнати законними та обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції не можливо з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позову, в порушення вимог ст. 303, 316 ЦПК України не дав належної правової оцінки наданим позивачкою доказам, зокрема, не врахував поінформованість страховика про всіх осіб, які мали право керувати автомобілем позивачки, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_6.

Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду – залишенню в силі.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану її представником – адвокатом ОСОБА_8, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року скасувати, а рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.