6-4133св13 Про знесення самочинно збудованої будівлі - 03.04.2013 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Попович О.В., Штелик С.П,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Феодосійської міської ради до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про знесення самочинно збудованої будівлі, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2012 року,

У травні 2012 року Феодосійська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 20 березня 2012 року представниками комунального підприємства "Житлово-експлуатаційної контори - 1" (далі - КП "ЖЕК-1") було виявлено факт самовільного будівництва на території домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Будівництво проводилось без дозвільних документів та проекту на місці знесених душу, позначеного літ. "Л", та навісу літ. "М", про що представниками КП "ЖЕК-1" було складено протокол про адміністративне правопорушення. Також ОСОБА_6, яка здійснювала будівництво, притягнуто до адміністративної відповідальності.

Оскільки земельна ділянка відповідачці не виділялась, будівництво здійснюється без дозвільних документів та порушує права співвласника домоволодіння. Феодосійська міська рада просила суд зобов'язати ОСОБА_6 знести об'єкт самочинного будівництва - капітальну прибудову до квартири № 1 загальною площею 12 кв.м, розташовану на території домоволодіння по АДРЕСА_1.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2012 року в задоволені позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2012 року, рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Феодосійської міської ради задоволено.

Вирішено знести самочинно побудовану споруду, що прибудована до квартири АДРЕСА_1, яка у плані споруд домоволодіння вказана внутрішньою площею 8,4 кв.м.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відмовляючи в задоволені позову Феодосійської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів існування об'єктв незавершеного будівництва - капітальної прибудови до квартири № 1, розташованої на території домоволодіння по АДРЕСА_1, загальною площею 12 кв.м.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги Феодосійської міської ради, апеляційний суд дійшов висновку, що капітальна прибудова до квартири № 1 є об'єктом самочинного будівництва, земельна ділянка під будівництво не виділялась, самочинне будівництво порушує права співвласника домоволодіння, а тому підлягає знесенню.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам закону та доказам у справі та зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети

Судами встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що згідно із договором купівлі - продажу від 15 липня 2011 року ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира № 1 складається із: тамбуру, позначеного літ. "І", площею 5,2 кв.м; кухні площею 7,2 кв.м; трьох кімнат житловою площею 15,9 кв.м; сараю літ. "Б" площею 6,4 кв.м; сараю літ. "К"; навісу літ. "к"; сараю літ. "М"; літнього душу літ. "Л" (а.с. 39-40).

Із протоколу про адміністративне правопорушення № 28 від 20 березня 2012 року, складеного працівниками КП "ЖЕК-1", вбачається, що ОСОБА_6 замість літнього душу та навісу збудувала зі збільшенням розмірів капітальний об'єкт розміром 3х4 м без дозвільних документів (а.с. 9).

Постановою від 28 березня 2012 року ОСОБА_6 визнано винною в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП. За скоєне правопорушення на ОСОБА_6 накладено адміністративне стягнення у вигляду штрафу в розмірі 340 гривень (а.с. 10).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Задовольняючи позовні вимоги Феодосійської міської ради про знесення самочинно збудованої будівлі, апеляційний суд на порушення вимог процесуального та матеріального закону не врахував, що для вирішення питання про знесення самочинного будівництва за позовом органу державної влади або органу місцевого самоврядування необхідно відповідно до вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова обєкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Із матеріалів справи не вбачається, що судами досліджувались зазначені обставини.

Також, апеляційним судом не враховано, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі ч. 7 ст. 376 ЦК України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Дійшовши висновку, що самочинне будівництво порушує права власника земельної ділянки, а також порушує права інших осіб, у розумінні положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, апеляційним судом не враховано положення ч. 1 ст. 377 ЦК України, відповідно до вимог якого до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без змін її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Із договору купівлі-продажу від 15 липня 2011 року вбачається, що ОСОБА_6 є власником сараю, позначеного літ. "М", та літнього душу, позначеного літ. "Л", на місці яких було побудовано зазначену прибудову.

Отже, висновок про те, що самовільне будівництво, здійснено на тому ж місці де й були розміщені зазначені об'єкти літ. "М" та літ. "Л", порушує права інших землекористувачів домоволодіння є помилковим, оскільки судами належним чином не досліджено питання чи збереглося право користування земельною ділянкою за ОСОБА_6 внаслідок самочинного будівництва на місці попередніх будівель, не встановлено розміри самочинного будівництва та в чому полягає порушення прав інших землекористувачів домоволодіння.

Відповідно до зазначених обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, оскільки воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин справи.

Також не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки судом не досліджено питання, чи видавався ОСОБА_6 припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється остання від такої перебудови. Судом першої інстанції не встановлено розмір самочинного будівництва, чим зазначене будівництво порушує права інших користувачів (власника) земельної ділянки.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з викладеним судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2012 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.