Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2010 року,

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі-Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 127 343, 96 доларів США, що становить 1 018 904 грн. 49 коп., а саме: по тілу кредиту 121 668, 65 доларів США (973 495 грн. 20 коп.), по відсотках 5 538, 19 дол. США (44 312 грн. 17 коп.), по нарахованій пені 137, 12 дол. США (1 097 грн. 12 коп.); стягнути з фінансового поручителя ОСОБА_7 та майнових поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 127 343, 96 доларів США, що становить 1 018 904 грн. 49 коп., а саме: по тілу кредиту 121 668, 65 доларів США (973 495 грн. 20 коп.), по відсотках 5 538, 19 дол. США (44 312 грн. 17 коп.), по нарахованій пені 137, 12 дол. США (1 097 грн. 12 коп.), шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_4 не виконує зобов'язання за кредитним договором.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 127 343,96 долара США, що за офіційним курсом НБУ складає 1 018 904 грн. 49 коп., шляхом звернення стягнення на нежитлове приміщення, а саме: квіткову крамницю "Квіти", загальною площею 180 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності.

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_8 подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалені у справі рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 3 липня 2006 року між Банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/14-20/614 (далі – Кредитний договір), за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 133 000 дол. США під 12,5 % річних за користування коштами строком до 3 липня 2016 року.

10 жовтня 2006 року між Банком, ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за умовами якого на забезпечення виконання Кредитного договору в іпотеку Банку передано належне ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення квіткової крамниці "Квіти", загальною площею 180,0 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1, заставною вартістю 959 528 грн.

16 вересня 2009 року для забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язується відповідати перед Банком за борговими зобов’язаннями ОСОБА_4, які виникають з умов Кредитного договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_4 умови Кредитного договору не виконуються, та стягнув із відповідачів солідарно заборгованість, звернувши стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Із висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд.

Проте, із такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно із ч.1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У ч.1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У п.5 договору іпотеки визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані вимоги закону та зміст договору іпотеки уваги не звернув та в резолютивній частині рішення зазначив лише про звернення стягнення на предмет іпотеки та опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя.

Апеляційний суд помилки суду першої інстанції не виправив та залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Касаційна скарга не містить доводів щодо законності судових рішень в частині солідарного стягнення заборгованості з усіх відповідачів. Проте, у цій частині судові рішення не відповідають вимогам матеріального права.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Із висновками судів про солідарне стягнення заборгованості із усіх відповідачів погодитися не можна.

Стягуючи з відповідачів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_4, поручителя ОСОБА_7 та майнових поручителів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, висновок якого підтримав і апеляційний суд, не звернув уваги, що у даному випадку ч.3 ст. 554 ЦК України не може бути застосована, поручитель та майнові поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено окремі договори: поруки та іпотеки.

З огляду на викладене, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору. Оскільки допущені порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно розглянути позовні вимоги з дотриманням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) , ст. 554 ЦК України, умов кредитного договору та договору іпотеки.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.