Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Попович О.В., Штелик С.П.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк" до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 7 грудня 2009 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2012 року,

У вересні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Банк "Демарк" (далі - ВАТ "Банк "Демарк") звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_6 працюючи на посаді директора відділення ВАТ "Банк "Демарк" у м. Мукачеве, 27 грудня 2007 року уклав від імені банку із товариством з обмеженою відповідальністю "Консігнатор-УА" (далі - ТОВ "Консігнатор-УА") кредитний договір № 137-067, відповідно до умов якого ТОВ "Консігнатор-УА" отримало кредит у розмірі 2 000 000 гривень зі сплатою 20 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 грудня 2010 року. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ВАТ "Банк "Демарк" та ТОВ "Консігнатор-УА" було укладено іпотечний договір від 27 грудня 2007 року, предметом іпотеки, що є забезпеченням зобов'язань за кредитним договором, визначено об'єкт незавершеного будівництва (будівлю їдальні), що розташована на земельній ділянці площею 1,5 га АДРЕСА_1, ринкова вартість якого становить 3 949 400 гривень. Проте зазначені договори від імені ВАТ "Банк "Демарк" укладено ОСОБА_6 без дотримання вимог чинного законодавства та внутрішньобанківських нормативних документів із питань кредитування, забезпечення своєчасності погашення кредитів та процентів за ним. Зокрема, кредитний договір підписаний всупереч рішенню кредитного комітету, відповідно до якого, кредит можливо б було надати при обов'язковому страхуванні фінансового ризику, крім того відповідачем, який не мав достатнього обсягу повноважень, було укладено з ТОВ "Консігнатор-УА" іпотечний договір, ринкова вартість предмета іпотеки завищена та не відповідає предмету іпотеки.

Оскільки на час пред'явлення позову до суду кредит та заборгованість за ним ТОВ "Консігнатор-УА" не повернуто, зазначене підприємство визнано банкрутом, а також постановою Мукачівського міськрайонного суду від 9 квітня 2009 року відповідача від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 376 КК України, звільнено на підставі дії акта амністії, кримінальну справу закрито, а цивільний позов залишено без розгляду, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 2 243 245 гривень 69 копійок на відшкодування завданої майнової шкоди.

Заочним рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 7 грудня 2009 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ "Банк "Демарк" 2 243 245 гривень 69 копійок на відшкодування завданої майнової шкоди.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2012 року заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 7 грудня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ВАТ "Банк "Демарк" задоволена частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ "Банк "Демарк" 2 000 000 гривень на відшкодування завданої майнової шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Банк "Демарк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем спричинено майнову шкоду банку під час знаходження у трудових правовідносинах, та застосував до спірних правовідносин норми цивільного законодавства.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що оскільки стосовно відповідача було порушено кримінальну справу, майнова шкода, завдана відповідачем, доведена та наступає лише в межах прямої дійсної шкоди, відповідно до вимог ч. 2 ст. 130 КЗпП України, тому відшкодуванню підлягає сума в розмірі 2 000 000 гривень.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам закону та доказам у справі та зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи.

Відповідно до статті 130 КЗпП України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Згідно з вимогами статті 10 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодування. Зокрема, з'ясувати наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; в чому полягає вина працівника.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується наявними у справі доказами, що 27 грудня 2007 року між ВАТ "Банк "Демарк" в особі директора відділення ВАТ "Банк "Демарк" у м. Мукачеве ОСОБА_6 та ТОВ "Консігнатор - УА" було укладено кредитний договір № 138-067, відповідно до умов якого банк надав ТОВ "Консігнатор - УА" кредит у розмірі 2 000 000 гривень зі сплатою 20 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 грудня 2010 року (т. 1 а.с. 5-9).

На забезпечення виконання взятого на себе зобов'язання за кредитним договором, 27 грудня 2007 року між ТОВ "Консігнатор - УА" та ВАТ "Банк "Демарк" в особі директора відділення ВАТ "Банк "Демарк" у м. Мукачеве ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого предметом іпотеки, що є забезпеченням зобов'язань за кредитним договором визначено об'єкт незавершеного будівництва (будівлю їдальні), що розташована на земельній ділянці площею 1,5 га АДРЕСА_1. Вартість предмета іпотеки становить 163 415 гривень, ринкова вартість - 3 949 400 гривень. За домовленістю сторін договору загальна вартість предмета іпотеки становить 2 000 000 гривень (т. 1 а.с. 10-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України підставою звільнення від доказування є вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 9 квітня 2009 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, кримінальну справу закрито відповідно до п. "а" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року. Цивільний позов залишено без розгляду (т. 1 а.с. 21).

Враховуючи наведене, апеляційний суд невірно застосував положення процесуального закону та дійшов помилкового висновку, що зазначеною постановою суду підтверджено вину ОСОБА_6 в скоєнні діянь, переслідуваних в кримінальному порядку, а тому відсутні підстави для доведення його вини в цивільному процесі. Суд не звернув уваги, що в даному випадку вина в заподіянні шкоди має бути доведена в загальному порядку.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, оскільки допущене судом порушення норм процесуального закону унеможливлює встановлення обставин справи.

Крім того, пунктом 1.3 іпотечного договору від 27 грудня 2007 року визначено вартість предмета іпотеки в розмірі 163 415 гривень. Ринкова вартість становить - 3 949 400 гривень. За домовленістю сторін станом на дату укладання договору загальна вартість предмета іпотеки становить 2 000 000 гривень (а.с. 10).

Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного експертом ОСОБА_7, вартість заставного майна становить 1 771 335 гривень (а.с. 24).

Враховуючи наявні у справі докази, суди належним чином не перевірили доводи відповідача в частині визначення вартості шкоди, яка полягає в різниці між наданим кредитом у розмірі 2 000 000 гривень та вартості заставного майна у розмірі 1 771 335 гривень.

У зв'язку із наведеним не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки судом на порушення вимог ст. 10 ЦПК України, не встановлено в чому полягає вина працівника, а також розмір заподіяної шкоди.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до викладених обставин судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 7 грудня 2009 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2012 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.