Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.

суддів: Мазур Л.М., Макарчука М.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2011 року,

В листопаді 2009 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до місцевого суду з позовом до відповідача про розірвання кредитного договору ZPS0GR48520300 від 8 лютого 2006 року та стягнення 66862,50 грн. заборгованості за кредитом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2011 року, позовні вимоги задоволено.

Розірвано кредитний договір ZPS0GR48520300 від 8 лютого 2006 року, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором 66862,50 грн. та 788,63 грн. судових витрат.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за кредитом, а в іншій частині направити справу на новий розгляд. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги ст.. 10 ЦПК України (1618-15) про з’ясування обставин справи на засадах змагальності сторін і не перевірили його заперечення про те, що судовим наказом від 9 червня 2006 року стягнута заборгованість за кредитом в розмірі 203028 грн.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив, а апеляційний суд погодився, що відповідач станом на 5 листопада 2009 року має заборгованість за кредитом в розмірі 66862,50 грн.

Висновки судів попередніх інстанцій зроблені без повного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.. 335ч.1,3 ЦПК України (1618-15) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст.338ч.2 цього ж Кодексу (1618-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що 8 лютого 2006 року ЗАТ КБ "Приватбанк" та відповідач уклали кредитний договір ZPS0GR48520300, за яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 230926 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісяця в період сплати комісії у розмірі 0,55% від суми виданого кредиту. Згідно позовної заяви відповідач станом на 5 листопада 2009 року має заборгованість по оплаті кредиту в розмірі 45981,05 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 15952,84 грн. і 4928,61 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а всього 66862,50 грн.

Заперечуючи проти позову в частині вимог про стягнення кредиту та відсотків за користування ним, представником відповідача надано судовий наказ від 9 червня 2006 року цього ж місцевого суду і про який позивач не повідомив суд при зверненні до суду. І цього наказу вбачається, що з відповідача на користь банку стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 203028 грн..

При цьому в наказі не зазначено із яких платежів складається заборгованість, що стягнута судом, та за який період.

Розглядаючи справу, місцевий суд не перевірив заперечень представника відповідача про дострокове стягнення 9 червня 2006 року судовим наказом кредиту та відсотків за користування ним, і не зазначив у своєму рішенні не тільки про те, з яких видів платежів та за який період складається заборгованість, що була стягнута судовим наказом, а й платежі, сплату яких прострочив відповідач за цим позовом.

Переглядаючи справу апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги про неповноту з’ясування місцевим судом розміру боргових зобов’язань відповідача перед банком, та про перешкоди для повторного звернення позивача до суду з огляду на наявність судового рішення.

Перевірка цих заперечень має значення для правильного розгляду справи, оскільки як вбачається із копії заяви позивача про видачу судового наказу, додану до апеляційної скарги (а.с.106), позивач просив стягнути 203 028,75 грн. заборгованості станом на 29 травня 2006 року, в тому числі 194965,57 грн. заборгованості за кредитом.

З огляду на ці обставини вбачається що судовими рішенням (судовим наказом від 9 червня 2006 року та рішенням від 10 грудня 2010 року) стягнуто 240918,18 грн. тоді як розмір отриманого кредиту становив всього 230926 грн.

Оскільки порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.. 336, 338, 345 ЦПК України (1618-15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 березня 2011 року - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.