Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя посилаючись на те, що він в період з 14 липня 2000 року по 10 жовтня 2007 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу вони придбали холодильник "Liebherr" вартістю 699 гривень 60 копійок, пральну машину "Samsung" вартістю 1 800 гривень, вхідні металеві двері вартістю 1 300 гривень, труби водопостачання та водовідведення вартістю 900 гривень, які встановлені в квартирі відповідачки. В даний час, в зв’язку з тим, що між ними не досягнуто згоди про поділ вищевказаного майна позивач вимушений звернутись з даними позовом до суду та просити виділити йому холодильник "Liebherr" вартістю 2 699 гривень 60 копійок, а відповідачці пральну машину "Samsung" вартістю 1 800 гривень, вхідні металеві двері вартістю 1 300 гривень та труби водопостачання та водовідведення вартістю 900 гривень.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Розподілено майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Виділено ОСОБА_6 холодильник "Liebherr" вартістю 2 699 гривень 60 копійок. Виділено ОСОБА_7 пральну машину "Samsung" вартістю 1 800 гривень та вхідні металеві двері вартістю 1 300 гривень. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 171 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2011 року вказане рішення суду першої інстанції в частині виділення ОСОБА_6 холодильника "Liebherr" вартістю 2 699 гривень 60 копійок скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя в цій частині відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції з залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги і виділяючи ОСОБА_6 холодильник "Liebherr" вартістю 2 699 гривень 60 копійок, а ОСОБА_7 пральну машину "Samsung" вартістю 1 800 гривень та вхідні металеві двері вартістю 1 300 гривень, суд першої інстанції виходив із того, що набуте сторонами під час шлюбу вказане майно загальною вартістю 5 799 гривень 60 копійок є спільною сумісною власністю колишнього подружжя і підлягає поділу з відступленням від рівності часток з урахуванням перебування на утриманні відповідачки неповнолітньої дитини.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині виділення ОСОБА_6 холодильника "Liebherr" й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час вирішення питання про поділ неподільної речі, а саме холодильника, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції не врахував вимоги ч.ч. 2, 4 і 5 ст. 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Крім того, суд указав, що позивач не просив стягнути на користь відповідачки грошову компенсацію за Ѕ частину вартості холодильника.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз’яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як убачається з матеріалів справи, позивач вимог про присудження на його користь, чи користь ОСОБА_7 грошової компенсації замість його (її) частки у праві спільної сумісної власності на майно не ставив, а просив поділити спільно набуте сторонами під час шлюбу майно відповідно до їх часток, які згідно з ч. 1 ст. 70 СК України є рівними, за наявності можливості реального поділу між подружжям неподільних речей.

Здійснюючи поділ спільної сумісної власності подружжя загальною вартістю 5 799 гривень 60 копійок (2 699 гривень 60 копійок, 1 800 гривень та 1 300 гривень), суд обгрунтовано відступив від рівності часток сторін з урахуванням того, що з відповідачкою залишилася неповнолітня дитина, і виділив позивачеві майно вартістю 2 699 гривень 60 копійок, а відповідачці – вартістю 3 100 гривень.

Разом із тим, апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині виділення ОСОБА_6 холодильника "Liebherr" як неподільної речі вартістю 2 699 гривень 60 копійок і відмовляючи в задоволенні цих вимог, у порушення ст. ст. 213, 214, 309 ЦПК України не визначився із характером спірних правовідносин, неправильно застосував ст. 71 СК України та не навів відповідних мотивів того, чому він залишає без змін рішення суду першої інстанції в частині виділення ОСОБА_7 пральної машини "Samsung" вартістю 1 800 гривень та вхідних металевих дверей вартістю 1 300 гривень, які також є неподільними речами.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України помилково дійшов висновку про часткове скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2011 року скасувати, Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.