Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року,

У січні 2010 року Державне підприємство (далі – ДП) "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що ОСОБА_6 та її дочки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зареєстровані в гуртожитку по вул. С. Лазо, 3, що знаходиться на балансі ДП "Дарницький вагоноремонтний завод".

Оскільки відповідачки в гуртожитку не проживають, ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" просило суд визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням у зазначеному гуртожитку.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2010 року позов задоволено: визнано ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. С. Лазо, 3.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що відповідно до вимог ст.ст. 71 і 72 ЖК України відповідачки втратили право на користування спірним житлом, оскільки не проживають в ньому понад шість місяців без поважних причин.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що правилами ст.ст. 71 і 72 ЖК України спірні правовідносини не регулюються.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Місцевим судом при вирішенні справи встановлено, що у 1985 році ОСОБА_6 та ОСОБА_8 були зареєстровані в гуртожитку по АДРЕСА_3 В подальшому в 1990 році за указаною адресою була зареєстрована ОСОБА_7

Відповідачки були зареєстровані на одне койко місце.

З 1992 року відповідачки за спірною адресою не проживають, за комунальні послуги не сплачують, будь-яких речей в гуртожитку не тримають. На час вирішення справи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають в АДРЕСА_1, а ОСОБА_8 проживає в АДРЕСА_2

Згідно ст.ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) затверджене Примірне положення про гуртожитки, яким відповідно до ст. 131 ЖК України визначається порядок користування останніми, передбачає, зокрема, можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян (п.13 Примірного положення).

Разом з тим, а також відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71, 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася жила площа (за відсутності підстав для виселення).

Проте, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин, правовими нормами, що підлягають застосуванню до них, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 71, 72 ЖК України.

За таких обставин місцевий суд, встановивши повно і всебічно обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.