Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем’яносова М.В., Колодійчука В.М.,

Завгородньої І.М., Штелик С.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу та недоплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 30 червня 2010 року, додаткове рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 10 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 грудня 2010 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до СТОВ "Нива" про поновлення на роботі, посилаючись на те, що з 20 травня 2006 року працювала охоронником автогаражу СТОВ "Нива" за умови оплати праці в розмірі мінімальної заробітної плати. Протягом дії трудового договору відповідач постійно порушував виконання умов, праці, несвоєчасно сплачував заробітну плату. Вона неодноразово зверталася до керівництва СТОВ "Нива", щодо неналежного виконання трудового договору, але позитивного результату на її законні вимоги не отримала.

22 березня 2007 року інспектор відділу кадрів СТОВ "Нива" ознайомила її з наказом № 9 від 17 березня 2007 року, про те що з 17 березня 2007 року її звільнено за ст. 175 КЗпП України із зазначенням, що з метою працевлаштування ОСОБА_3 надається робота робочої комплексної бригади.

Ознайомившись з наказом, вона зробила в ньому запис, що не згодна зі звільненням та переведенням на іншу роботу.

Також у порушення її прав та інтересів 16 травня 2010 року адміністрація СТОВ "Нива" видала наказ № 17 про її звільнення, вказавши підставу звільнення п. 4 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_3 указувала на те, що прогулів вона не скоювала, так як завідуючий автогаражем ОСОБА_4 до робочого місця її не допустив вказавши, що вона звільнена, тому в подальшому на роботу не виходила, а звернулася до суду оскаржуючи незаконний наказ.

Жодних повідомлень щодо скасування адміністрацією СТОВ "Нива" наказу № 9 від 17 березня 2007 року вона не отримувала, очікуючи вирішення спору в судовому порядку.

16 травня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до адміністрації СТОВ "Нива" з проханням видати трудову книжку, отримавши яку побачила запис про звільнення з інших підстав та в іншу дату, так як її звільнення має місце І7 березня 2007 року згідно наказу № 9 за ст. 175 КЗпП України.

ОСОБА_3 просила її позовні вимоги з урахуванням їх уточнень задовольнити та скасувати наказ № 17 від 16 травня 2007 року, як незаконний та такий, що порушує її трудові права; поновити її на роботі на посаді охоронника автогаражу СТОВ "Нива"; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 30 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі відмовлено.

Додатковим рішенням Херсонської області від 10 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та стягнення недоплаченої заробітної плати з травня 2006 року до 22 березня 2007 року в розмірі 6 502 грн. 53 коп. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 грудня 2010 року рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 30 червня 2010 року та додаткове рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 10 листопада 2010 року залишені без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільняючи ОСОБА_3 за п. 4 ст. 40 КЗпП України відповідач діяв відповідно до вимог закону.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 18 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду судами трудових спорів" Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до роз’яснень викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) невихід працівника на роботу в зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Установлено, що ОСОБА_3 працювала з 20 травня 2006 року охоронником автогаража СТОВ "Нива" ( а.с. 160).

05 березня 2007 року на зборах засновників СТОВ "Нива" було прийнято рішення про скорочення чисельності охоронників автогаражу.

Наказом від 17 березня 2007 року за № 9 ОСОБА_3 – охоронника автогаражу, попереджено про звільнення з роботи з 17 березня 2007 року згідно ст. 175КЗпП України та з метою її працевлаштування надано роботу робочої комплексної бригади (а.с. 4).

Із указаним наказом ОСОБА_3 ознайомилась 22 березня 2007 року і вказала про те, що вона з ним не згодна.

20 квітня 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом в якому просила суд скасувати наказ СТОВ "Нива" від 17 березня 2007 року за №9 (а.с.2-3).

Наказом СТОВ "Нива" від 29 березня 2007 року за №10 у зв’язку з опечаткою в наказі № 9 від 17 березня 2007 року визнано останній недійсним. Цим же наказом попереджено ОСОБА_3, охоронника автогаража про її звільнення з роботи з 29 травня 2007 року за п. 1 ст. 40 та ст. 175 КЗпП України (а.с. 17).

На вказаному наказі зроблено відмітку про те, що ОСОБА_3 з ним ознайомлена, однак відмовилася від підпису про ознайомлення.

Проте, з табеля обліку використання робочого часу за березень 2007 року вбачається, що 29 березня 2007 року ОСОБА_3 була відсутня на роботі (а.с. 104).

Наказом СТОВ "Нива" №17 звільнено охоронника автогаража ОСОБА_3 з 16 травня 2007 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 47).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції на вказане уваги не звернув; не надав оцінки, доводам позивача проте, що її було фактично переведено на іншу посаду без її згоди й вона вимушена була звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та чи можна це вважати прогулом без поважних причин; як вона могла відмовитися від підпису про ознайомлення з іншими наказами коли в ті дні не з’являлася на роботу та ухвалив рішення при неповно встановлених обставинах справи в порушення ст. 214 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процессуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 30 червня 2010 року, додаткове рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 10 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.